1 Як ся столиця седить одинока*, — та, що була колись така многолюдна, стала, мов би вдовою; город, великий між народами, князь над краями, — платить нині дань! 2 Плаче гірко по ночах, сльози ллються по щоках; з усіх, що його любили, нема нікого, хто б розважив; усі приятелі його зрадили його, стали ворогами. 3 Юда, втікаючи від злиднів та неволі тяжкої, поселився серед поган, та не знайшов впокою; всі, що його з давна гонили, спіймали його, наче б у тісному заулку. 4 Посуміли дороги на Сион, бо перестали прочане ходити; всі брами його опустіли; священники взітхають, дівчата горюють, — гірко й йому самому. 5 Вороги його взяли гору над ним; противники роскошують, бо Господь послав на його злидні за премногі його провини; діти його пійшли в неволю поперед ворога чамбулом. 6 Минулась у Сиону вся його величність; знатні в його — наче ті олені, що не знаходять собі ніде паші; безсильні, пійшли навперід погоничів своїх. 7 В злиднях своїх та в тісноті своїй спогадав Ерусалим про всі дорогі добра свої, що їх мав тоді, як нарід його попав в руки ворожі, й ні в кого не знайшов підмоги; а вороги позирають на його та висьмівають і його суботи. 8 Тяжко провинив Ерусалим, тим і зробився огидою людям; всі, що його славили, споглядають на його з погордою, бо побачили наготу його, а й сам він взітхає, та й одвертає, застидавшись, обличчє. 9 Гріх його, мов нечистота на платті, явний, та він не подумав, що з того буде; тим то й упав він так низько, та й не має потішителя. Зглянься ж ти, Боже, на мене у злиднях, бо ворог аж надто піднявся вгору! 10 Ворог простяг руку свою на все, що йому дороге було; він бачить, як погане втискаються в пресвяте місце його; а ти ж (Господи,) заповідав, щоб вони не вступали в громаду твою†. 11 Ввесь нарід взітхає за насущним хлібом, віддає все дороге, щоб було чим посилити душу. О, зглянься, Господи, подивись, як я принижений. 12 О, нехай вас ніколи таке не спіткає, всі ви, що дорогою проходите мимо! Гляньте, придивіться, чи є біль такий, як мій біль, що на мене впав, що послав на мене Господь в день палаючого гніву свого? 13 Звисока послав він огонь у кості мої і той обгорнув їх; він розстелив сіті під ноги мені й повалив мене; учинив мене бідним, та мучить мене день поза день. 14 Ярмо, зроблене з проступків моїх, в руці в него; вони, неначе в шнур поскручувані, і заложені мені на шию; Господь обезсилив мене; віддав мене в руки, що з них годі мені добутись. 15 Всіх хоробрих моїх повалив Господь посеред мене; скликав проти мене цілу товпу, щоб вигубити молодиків моїх; неначе (грони) в тискарні, зтоптав Господь дівицю-дочку Юдину. 16 От чого я плачу; око моє, — от чого око моє проливає води; далеко від мене втішитель, що живив би духа в мені; діти мої витрачені, бо ворог взяв гору. 17 Сион простягає руки свої та нема, хто б його розважив. Господь дав приказ проти Якова ворогам його, щоб його кругом обступили; Ерусалим стався гидотою посеред них. 18 Справедливий Господь, бо я не корився його слову. О, слухайте, всі народи, погляньте на муку мою; діви мої й молодики мої — всі вони пійшли в неволю! 19 Кличу другів моїх, та вони завели мене; священники мої й старшина моя гинуть у місті, шукаючи харчі собі, щоб підкріпитись, свою душу (задержати в тілі). 20 Зглянься, Господи, бо я в тіснечі; внутро моє неспокійне, серце, неначе перевернулось у мені; я бо упрямо противився тобі; в полі забрав меч діти мої, а дома — (голодова) смерть. 21 Почули, що я стогну, а нема, хто б мене розважив; почули всі вороги мої про мою недолю, та й утішились, що ти се вчинив мені. О, коли б ти послав уже той день, що його заповів, і вони стали такими ж, як я! 22 О, постав перед лице своє усе зло їх; обійдись із ними оттак, як обійшовся зо мною за всі гріхи мої, я бо стогну безнастанно, й серце в мені завмірає!