1 О, як же Господь у гніву свойму окрив мороком дочку Сионову! наче з неба на землю кинув він велич Ізрайлеву; в день свого гніву не спогадав навіть про підніжок ніг своїх. 2 Повалив Господь всі оселі Яковові; не пощадив, позбурював в досаді своїй утверджені замки дочки Юдиної, позвалював їх на землю, царство й князїв одкинув, як опоганених. 3 В гніві палкому посчибав всі роги в Ізраїлі, відвів перед ворогом правицю свою на бік, і запалив у Якові, наче горючий огонь, що все кругом пожерав. 4 Напяв лука свого, наче неприятель, випрямив правицю свою, як ворог, і повбивав усе, що очам принадне, ба й на святиню дочки Сионової пролив огнем досаду свою. 5 Наче ворогом нашим Господь зробився; вигубив Ізраїля; порозвалював усі палати його; позбурював утверджені замки його, і розстелив над дочкою Юдиною смуток і плач. 6 Розібрав огорожу свою, як би огорожу саду; збурив місце зборів (святочних); довів до того Господь, що забуто на Сионі про свята й суботи, і відкинув в палкому гніві свойму царя й священника. 7 Господь відкинув жертовник свій, одвернув своє серце від святині своєї, подав у руки ворожі мури палат її; вони в Господньому домі кричали, наче в яке свято. 8 Господь постановив розвалити мур дочки Сионової, простягнув шнура й не вдержав руку свою від розбурювання, позносив вали знадвірні, та й мури лежать повалені. 9 Ворота міські, наче б у землю запались; засови їх поторощені на куски; царь із князями опинились між невірними; перестав увесь лад законний, ба й пророки не одбирають уже від Господа обявлень його. 10 Старшини дочки Сионової седять мовчки на землі, посипали собі попелом голови, поприперізувались вереттєм; похилили ʼд землі голови дівчата Ерусалимські. 11 Очі в мене від сліз потемніли, внутро моє буриться в мені, жовч із печінок лиється на землю задля погибелі дочки народу мого; бо й діти й немовлята при грудях мруть із голоду по улицях міста. 12 Допрошуються в матерей своїх: хліба, вина! та й умірають, мов ті поранені, по улицях міських, виливають душі свої у матерні лона. 13 Як мені озватись до тебе, з чим твоє, дочко Ерусалимська, зрівняти горе? до кого приложити мені тебе, щоб тебе розважити, дівице-дочко Сионова? рана бо твоя, мов те море, широка; хто здоліє загоіти її? 14 Пророки твої віщували тобі пусту неправду, не розкривали твого беззаконства, щоб запобігти твойму лихоліттю; вони оповіщали тобі видива ложні, що довели тебе до вигону (з краю). 15 Плещуть руками над тобою всі мимойдучі; з посвистом кивають головами над дочкою Ерусалимською, приговорюючи: Се ж то той город, що його величали найбільшою красою, радостю всієї землі? 16 А вороги твої пороззівляли пащі свої, свищуть та скрегочуть зубами, договорюючи: От ми таки проглинули його; сього ж дня ми й ждали, та таки дождали-узріли! 17 Що був призначив, те й довершив Господь; спевнив своє слово, що давно вирік; спустошив без пощади, звеселив ворога над тобою, підніс високо вгору рога противників твоїх. 18 З серця покликають вони до Господа: Ти муре дочки Сионської! проливай потоком сльози днями й ночами, не давай собі впину, не затулюй війок твоїх! 19 Вставай, голоси всю ніч, з початком кожної стражі нічної; виливай водою серце твоє перед лицем Господа; здіймай до його руки твої про життє діток твоїх, що помирають голодною смертю по углах усіх улиць твоїх. 20 О, зглянься, Господи! кому ти вчинив таке, щоб матери зʼїдали плод свій, немовлят, ними виплеканих? щоб убивано в святині Господній священника й пророка? 21 Діти й сивоволосі лежать на землі по улицях; діви мої й молодці мої від меча полягли; ти вбивав їх у день гніву твого, мордував без милосердя. 22 Ти поскликав, наче на празник, всі страшила на мене; в день гніву твого, Господи, ніхто не врятувався, ніхто не вцілів; тих, що я згодувала, виховала, ворог мій вигубив.