1 Гріх Юдин виписаний залізним різцем, алмазним зубцем, вирізаний на таблиці серця в них та на рогах у жертівниках їх. 2 Мов про свої сини, згадують вони про жертівники свої, і дуброви свої та зелені дерева по горбах високих. 3 Ой оддам же я гору твою в полі, твоє майно, усі твої скарби на луп, і всі висоти твої — за гріхи в усіх межах твоїх! 4 І ти сама лишишся без насліддя твого, що я наділив тобі, й віддам тебе в неволю ворогам твоїм у землю, що її не знаєш, бо ви розпалили огонь гніву мого; він горіти ме невгасимо. 5 Так говорить Господь: Проклята людина, що вповає на людей, і робить тіло опорою своєю, а серце її цурається Господа. 6 Вона буде, як билина в степу, й не діжде собі добра; жити ме на сухих місцях у пустині, на землі солоній, безлюдній. 7 Благословен чоловік, що вповає на Господа, що його надією Господь. 8 Він — мов те дерево, посаджене над водою, що простягає своє коріннє до потока: Не боїться воно жари, листє його зеленіє; байдужне воно й під сухоліттє; не перестає родити ніколи. 9 Лукаве над усе в світі серце людське й ледаче; хто його зміркує? 10 Я, Господь, я тілько зазираю в серце, вивідую нутро, щоб відплачувати кожному по його ходах, по плодам учинків його. 11 Мов та куропатва, що висиджує яйця чужі, що їх не знесла, так і той, хто придбав достаток, та не на правій дорозї. У половині віку свого втеряє його, і при конці свойму покажеться дурним. 12 О, місцем нашого освящення є престол слави, вознесений з давен давнезних! 13 Ти один, Господи — надія Ізрайлева; всі, що тебе покинули, посоромляться. Всі, що відступають від тебе, будуть на піску написані, за те, що покинули жилу води живої — Господа. 14 Оздоров же мене, Господи, так я й одужаю; спаси мене, а я спасен буду; ти бо хвала моя. 15 Ось, вони мені говорять: Де воно, те слово Господнє? нехай станеться! 16 Я ж не квапився бути пастирем у тебе й не бажав лихої години, — ти се знаєш. Що мої уста вимовили, те лежить перед лицем твоїм. 17 Ой не дай же мені жахатись тебе! ти втечище моє при лихій годині. 18 Нехай посоромляться гонителі мої, мені ж не дай постидатись; нехай вони задрожать, мені ж не дай лякатись; наведи на них лихоліттє й побий їх тяжким побоєм. 19 І сказав мені Господь так: Ійди й стань у воротах синів народу, що ними царі Юдейські входять і виходять, і у всіх воротах Ерусалимських, 20 І промов до них: Слухайте слово Господнє, царі Юдейські, й ви, всі Юдеї, вкупі з усіма осадниками Ерусалимськими, що ввіходите сими ворітьми! 21 Так говорить Господь: Стережіть ваші душі, не носіть субітнього дня ніяких тягарів, і не вносіте їх ворітьми Ерусалимськими, 22 І не виносіте так само субітнього дня ніякого тягару з домівок ваших, і не робіть ніякого діла, а святкуйте день субітний, як се я заповідав отцям вашим, 23 Хоч, правда, вони не слухали, й не прихиляли уха свого, а показали себе тугошийими, щоб не слухати й не приймати науки. 24 Коли ж ви послухаєте мене в сьому, говорить Господь, щоб субітнього дня не носити ніякого тягару воротами сього міста, та щоб святкувати суботу, так щоб ніякого діла того дня не робити, 25 Так ворітьми сього міста входити муть царі й князї, що сидять на Давидовому престолі, що їздити муть колесницями й кіньми, вони й князї їх, Юдеї й осадники Ерусалимські, й город сей буде люден повсячасно. 26 І приходити муть із городів Юдиних і з околиць Ерусалимських, і з землі Беняминової, і з поділля, і з гір, і з полудня, та й приносити муть усепалення й мирні жертви й жертви хлібні й кадило у дім Господень. 27 Коли ж не послухаєте мене в тому, щоб держати субітній день свято й ніякого тягару не носити, входючи в ворота Ерусалимські, то я запалю огонь в воротях його, й пожере він палати в Ерусалимі й не погасне.