1 І сталось після того, що в Давидового сина Абессалома була вродлива сестра, на ймя Тамара, та що Давидів син Амнон залюбивсь у ній. 2 І мучивсь Амнон, аж занедужав через свою сестру Тамару, вона бо ще була дівицею, й Амнону здавалось річчю неможною заподіяти їй що нечесне. 3 У Амнона ж та був приятель, на ймя Йонадаб, син Давидового брата Самаї, а був Ионадаб чоловік вельми хитрий. 4 І спитав його: Чого се ти так з кожнім днем марнієш, царевичу, чи не відкриєш мені? І відказав йому Амнон: Я люблю Тамару, сестру брата мого Абессалома. 5 І каже йому Йонадаб: Лягай у постелю твою та й прикинсь недужим, і як прийде твій панотець, щоб до тебе навідатись, то скажи йому: Коли б оце моя сестра Тамара та прийшла сюди, та дала мені чого попоїсти! коли б вона перед очима мені що зготовила, щоб я бачив, так я попоїв би з її рук. 6 І ліг Амнон і прикинувсь недужим. Як же прийшов царь, щоб на його подивитись, каже Амнон цареві: Коли б оце моя сестра Тамара та прийшла сюди та зготовила перед віччу в мене дві лижки поливки, щоб мені з її рук іззʼїсти! 7 І послав Давид до дому до Тамари й повелів сказати їй: Ось ійди до дому до брата твого Амнона та зготуй йому попоїсти. 8 І пійшла Тамара до дому до брата свого Амнона, тим часом, як він лежав. І взяла муки, замісила й зготовила перед віччу в його поливки. 9 І взяла те, що зготовила, вилила й поставила перед ним. Він однак же не хотів їсти, і каже Амнон: Нехай усі повиходять. І повиходили всі. 10 І каже Амнон Тамарі: Понеси їду в середню світлицю, тоді їсти му з твоїх рук. Тамара взяла поливку, що зготовила, й понесла свойму братові Амнонові в світлицю. 11 Як же подала йому їсти, він ухопив її та й каже їй: Ходімо, ляж коло мене, сестро! 12 І відказала вона йому: О, ні, братіку! Не безчести мене, бо так не водиться в Ізраїлі! Не чини такої божевільності! 13 Куди бо я понесу мій сором? Ти ж будеш одним з божевільних в Ізраїлі. Лучче поговори з царем, він певно мене тобі не заборонить. 14 Він однакже не хотів нічого слухати, а силоміць обезчестив її й пригорнувсь до неї. 15 Потім же зненавидів її глибокою ненавистю, й ненависть його була ще більша, ніж та любов, що почував до неї. От і звелів їй Амнон: Уставай! йди собі геть! 16 І відказала Тамара: Проганяти мене — се кривда була б гірша, ніж перва, що заподіяв єси мені. Він же не хотів її слухати, 17 А кликнув хлопця свого та й звелів: Виведи отсю від мене та й засунь двері за нею. 18 На ній же була ріжноцьвітня одежа, бо такі намітки носили царські дочки-дівиці. Як же служка вивів її надвір і засунув за нею двері, 19 Посипала Тамара попелом голову собі й роздерла ріжноцьвітню намітку на собі й ймившися руками за голову, йшла тяжко ридаючи. 20 І озвавсь до неї брат її Абессалом: Чи не був твій брат Амнон із тобою? Мовчи ж тепер, сестро — се ж твій брат! Не приймай сієї речі так дуже до серця! От і пробувала Тамара самітня в господі в брата свого в Абессалома. 21 Дознавшися ж царь Давид про всю справу, закипів великим гнівом, та не хотів печалити сина свого Амнона, любив бо його, бо се був у нього перворідень. 22 Абессалом же не промовив Амнонові ні слова, ні злого, ні доброго, та він ненавидів Амнона за те, що збезчестив сестру його. 23 Як уплило два роки, сталося, що Абессалом справляв овечі пострижини в Баал-Газорі, в Ефраїмі, й запросив до себе Абессалом усіх царських синів. 24 Прийшов Абессалом і до царя та й каже: Твій раб справляє сьогодні овечі постриги: коли б же й царь із усім двором своїм прийшов до раба свого! 25 І рече царь Абессаломові: Ні, синку! не подоба нам усім гостювати, важко було б се на тебе. Той напирав на його, та він не схотів ійти, лиш поблагословив його. 26 І промовив Абессалом: Коли ж не завгодно, так нехай хоч мій брат Амнон їде з нами. І рече йому царь: Чого йому з тобою їхати? 27 Як почав же Абессалом уговорювати, звелів він Амнонові й усім царським синам товаришувати йому. І справив Абессалом такий пир, що хоч би й цареві. 28 Прислузї ж своїй дав Абессалом такий наказ: Гледіть мені, як Амнон упється добре на вині, й я скажу вам: Убийте Амнона! так і стратьте його. Не бійтесь, се я дав наказ вам; будьте відважні й покажіте себе мужами. 29 І розправились Абессаломові слуги з Амноном по наказу Абессаломовому. Тоді посхоплювались усі царські сини, допали кожен свого мула та й повтікали. 30 Ще ж вони були в дорозї, а чутка долетіла вже до Давида: Отсе Абессалом повбивав усіх царських синів, всіх до ноги! 31 І встав царь, роздер одежу на собі та й простерсь на землю, й всі дворяне його, що стояли навкруги, пороздирали одіж на собі. 32 І промовив Йонадаб, син Давидового брата Самаї, та й каже: Пане мій, не думай, що повбивано всіх молодиків, царських синів! се тільки Амнона одного вбито, бо в Абессалома був той задум з того дня, як той збезчестив сестру його Тамару. 33 Оце ж не допускай, мій царю й пане, до серця такої думки, що усі царські сини були повбивані, бо тільки один Амнон умер. 34 Абессалом же втік. Як споглянув же слуга, що сторогував на вежі, коли се много людей їде по дорозї на спаду гори. І прийшов вартовий й зʼясував цареві: Я бачив людей на дорозї Оронській на спаду гори. 35 І каже Йонадаб цареві: Бач, царські сини йдуть; як сказав раб твій, так і є воно. 36 Тільки що сказав се, аж ось і прибули цареві сини, плачучи в голос. І плакав царь, і всі слуги його плакали великим плачем. 37 Абессалом же втік і пійшов до Талмая Емиюденка, царя Гессурського. І плакав Давид по синові свойму всі дні. 38 А Абессалом, коли втік і прийшов у Гессур, то й перебув там три літа. 39 І не переслідував Давид Абессалома, бо потішився з часом по смерті Амнона.