1 І прийшов Давид у Номву до священника Ахимелеха. Ахимелех же здивувався, стрічаючи Давида, та й питає; Що се прийшов єси самотою і нема при тобі нікого? 2 І відказав Давид Ахимелехові, священникові: царь дав мені наказ кажучи: нехай ніхто не знає нічого про ту річ, що з нею посилаю тебе і що звірився тобі в їй. Тим я оставив люде на певному місці. 3 Тепер же, коли в тебе є пять боханців хліба, дай мені їх, чи й ще що небудь, коли маєш. 4 І відказав священник Давидові: хліба звичайного нема в мене під рукою, а є тільки священний хліб, коли тільки люде чисті від жінок. 5 І відказав Давид священникові та й каже: Від жінок ми вчера і три дні тому, від коли вийшли, здержались, і посуди* слуг твоїх чисті, а хоч дорога нечиста, то хліб останеться чистим в посудинах. 6 І дав священник йому священного хліба, не було бо иншого хліба, як показний хліб, що його тоді знято зперед лиця Господнього, щоб на його місце положити свіжі хліби. 7 Був же там того дня перед Господом один із слуг Саулових, на імя Доик, Ідумій, старший над пастухами Сауловими. 8 І поспитав Давид ув Ахимелеха: Чи нема в тебе якого списа або меча під рукою? Бо я не взяв із собою ні меча ні иншої зброї, бо наказ царській був спішний. 9 І каже йому священник: Ось є меч Филистія Голіята, що ти вбив у Теребинтовій долині, обгорнутий одежею, позад ефода. Коли хочеш, возьми, бо тут иншого нема. І відказав Давид: Такого другого й не знайти, дай мені його. 10 І рушив Давид і втік того ж дня від Саула до царя Анхуза в Гет. 11 Прибічники ж Анхузові мовляли до його: Чи оце не Давид, царь землі, що йому приспівували в хороводах: Побив Саул тисячі, а Давид десятки тисяч! 12 Слова сі прийняв Давид у серце, та й збоявся вельми царя Гетського Анхуза. 13 І відмінив лице своє перед ними, й удавав бісноватого в очах їх, кидавсь під їх руками наче не при собі, грюкотів у двері і пускав слину з роту по бороді. 14 І каже тоді Анхуз прибічникам своїм: Ви ж бачите, що се чоловік божевільний; на чо ж ви привели його до мене? 15 Хиба в мене мало скажених, що привели сього, біснуватись передо мною? чи йому ж то ввійти в мої палати?