1 І молилась Анна й промовила: Звеселився дух мій в Бозї; в гору знявсь ріг мій в Господі моїм; широко отворились уста мої на ворогів моїх, бо я зраділа спасеннєм твоїм. 2 Нема рівно святого як Господь, нема другого крім тебе; один він бо наша скела, один тільки Бог наш. 3 Не причиняйте слів гордих; надто сьмілі слова нехай не виходять із уст ваших, бо Господь один: Бог тямущий, а діла у него все готові. 4 Ламлеться лук у потужних, а немічні оперізуються силою; 5 Ситі хліб свій заробляють, голодні святкують; неплідна сім раз роджає, плідна яловіє. 6 Бог і мертвить, Бог і живить; він зводить у глибінь, і в гору підносить; 7 Злиденним й багачам (по вподобі) робить, одного веде униз він, другого угору. 8 З пороху земного нуждаря підносить, з грязї бідного у гору возносить, щоб з князями посадити, у насліддє престолом слави наділити; бо від Господа основи землі, і він заложив на них кулю земну. 9 Ноги праведних він стереже, а безбожники в темряві потонуть; бо не своєю силою кріпкий чоловік. 10 Хто б устав на Бога згорда, загрімить над ним з неба. Судить Бог усю вселенну, міць дає цареві, і помазанцеві рога високо возносить. 11 І вернув Елкана в Раму в домівку свою, а хлопець оставсь служити Господу під назиром священника Ілії. 12 Сини ж Іліїні та були ледачі люде, що не дбали про Господа, 13 Ані про обовязки священничі супроти народу. Що заколе бувало хто жертву, то мясиво ще вариться, а вже слуга священників приходить з трозубою виделкою в руці, 14 Та й запускає її в казан, горщик чи то сковороду, і що вилка вутягнуть, бере священник собі! Так вони чинили з усіма Ізрайлитянами, що приходили туди в Силом. 15 І перш ніж бувало пустять товщ з димом, прийде священників слуга та й каже тому, хто жертвує: Давай лишень мясива на печеню священникові! Нетреба йому від тебе вареного мясива, дай сирцем! 16 Як відкаже ж йому той: Перше треба пустити з димом тук, як се належиться, тоді й бери що тобі любо, так він відказує йому: Ні, зараз давай, а не даси, возьму силоміць! 17 Оце ж були дуже тяжкі провини перед Господом обох молодиків, бо вони відвертали від приношення жертов Господеві. 18 Самуїл ж доглядав служби перед Господом, хлопчик, підперезаний ільляним опліччем (ефодом). 19 До того ж обмисляла його мати верхньою маленькою одежиною та й приносила що року, приходючи з чоловіком, щоб зложити на жертву. 20 І благословляв тоді Ілій Елкану й жінку його щоразу, й промовляв: Нехай дасть тобі Господь потомків від сієї жінки намість відданого, що віддав єси його Господеві! Тоді вертались вони у свою домівку. 21 І погодив Господь Анні так, що вона вродила ще три сини й дві дочки. Молодик же Самуїл ріс при Господі. 22 Був Ілій дуже вже старий чоловік. Однакже, як бувало почує, що коять сини його всьому Ізрайлеві, та що вони пригортаються до женщин, що служили при громадському наметі, 23 Так і каже було їм: Про що ви коїте таке, як я чую від усього люду Ізраїльського? 24 Ні, діти мої, ледача йде про вас поголоска, яку я зачуваю; ви приводите до переступу народ Господень! 25 Як чоловік провиниться проти чоловіка, то помоляться про його Господеві, як же чоловік (священник) провинить Господеві, то хто молитись ме за ним? Но вони не слухали батькового слова, бо Господь призначив уже їм смерть. 26 Молодий же Самуїл підростав що раз більше і здобував усе більш ласку в Господа, як і в людей. 27 І прийшов Божий чоловік до Ілії та й рече йому: Тако глаголе Господь: Чи я ж не обявився домові батька твого, як вони були ще в дому Фараоновому в Египті, 28 Та чи не вибрав його собі із усіх поколінь Ізрайлевих у священники, щоб приступав до жертівника мого, щоб запалював кадило і носив ефод передо мною? Чи не уділав я домові отця твого з усіх жертов синів Ізрайлевих? 29 Про що ж се ви берете під ноги мої жертви й хлібні приноси, що я заповідав для храмини моєї, і чому ти поважаєш синів твоїх над мене, що ви годуєтесь найпереднійшими частями з усіх жертов народу мого Ізраїля? 30 За се ж ось як говорить Господь, Бог Ізрайлів: Я сказав був: дім твій і дім отця твого буде служити перед лицем моїм по віки; та тепер говорить Господь: не так воно буде; бо я прославлю тих, що мене будуть прославляти, а хто мене зневажає, того соромити му. 31 Настане час, що відсічу руку твою і руку дому вітця твого, так що в твоїй родині не буде старця. 32 Тоді будеш позирати на противника твого у всьому щастю Ізрайлевому, та в твоїй родині не буде нікого старезного по всі дні. 33 Та не відкину я всякого з тебе від жертівника мого, щоб колоти очі твої, і мучити душу твою; усе ж потомство твоє в середніх літах буде гинути. 34 Ознакою ж тобі, що станеться з обома синами твоїми, Офнієм і Пинеесом, буде: що вони обидва помруть одного дня. 35 Я ж собі поставлю надійного священника, що чинити ме волю мою по душі мені; і збудую йому незрушиму господу, і буде він по всі дні ходити перед помазанником моїм. 36 І буде колись так, що, хто б ні зоставсь із потомків твоїх, приходити і припадати ме перед ним, випрошуючи гроша срібного і скибочку хліба, та казати ме: Прийми мене на яку послугу в твойму левітському урядованню, щоб мати чим прохарчуватись.