3
Як же окріпло царство в руці в Соломона, посвоячився Соломон із Фараоном, Египецьким царем, і взяв за себе дочку Фараонову й привів її в Давидів город, покіль не скінчить будови палати своєї й храму Господнього й муру навкруги Ерусалиму. Тоді приносив люд жертви ще на висотах, до того бо часу не був ще збудований дім імени Господньому. Соломон любив Господа і ходив в установах отця свого Давида, але й він приносив жертви й палив кадило на висотах. І подався царь у Габаон, щоб там жертвувати, бо се була найповажніща жертівна висота. Тисячу всепалень приніс Соломон на тому самому жертівнику. У Габаоні ж обявивсь Господь Соломонові вночі вві сні, й рече Бог: Проси, що дав би я тобі. І відказав Соломон: Ти виявив мойму отцеві Давидові велику милость, і за те, що він ходив перед лицем твоїм у щирості, побожності й в чистоті серця, ти додержав йому цю велику милость і дарував йому сина, що седів би на його престолі, як і є воно тепер. Оце ж, Господи, Боже мій, вчинив єси раба твого намість отця мого Давида царем; але я ще молодик і не знаю ні виходу, ні ввіходу; І раб твій обертається серед народу твого, що вибрав ти собі, такого великого народу, що за множеством його неможна його ні злічити, ні переглянути; То ж дай слузї твойму розумне серце, щоб йому правити народом твоїм і вміти розбірати між добрим і лихим; бо хто зможе правити сим величезним народом? 10 І вподобав Господь, що Соломон просив сього. 11 І рече йому Бог: За те, що ти просив сього, а не випрошував довгого віку, або багацтва, або смерті ворогів твоїх, а прохав розуму, щоб уміти судити, 12 То я вволю твою волю: даю тобі мудре й розумне серце, так що рівні тобі ні перше тебе не було, ні послі тебе не зявиться. 13 Ба й тим, чого не прохав єси, наділяю тебе: і багацтвом, і славою, так що рівні тобі не буде між царями, покіль віку твого; 14 І коли ходити меш путьми моїми, пильнуючи установ моїх і заповідей моїх, як отець твій Давид ходив, так дам тобі й вік довгий. 15 І прокинувся Соломон, і зрозумів, що се сновидіннє. Вернувшися ж у Ерусалим, приступив перед скриню закону Господнього, й приніс жертви всепалення та жертви мирні, й зладив велику гостину про всі слуги свої. 16 Тоді прийшли дві молодиці-блудниці до царя. 17 І каже одна молодиця: Прошу, пане мій! я й оця молодиця живемо в одній хаті, й я породила при ній в тій хаті; 18 На третий же день, як я породила, злягла й ся молодиця. І були ми вдвох; нікого чужого з нами в хаті не було; 19 І вмер синок сієї молодиці вночі, бо вона приспала його; 20 Вона ж устала серед ночі, узяла мою дитину зпід мого боку, тим часом, як служебка твоя спала, та положила її до свого лоня, свою ж мертву дитину положила до моєї груді; 21 Як же встала я вранці годувати дитинку мою, коли ж воно мертве. Та як я придивилась до його вранці пильно, бачу, що се не моя дитинка, що я вродила. 22 Друга ж молодиця каже: Ні! моя дитина жива, а твоя дитина мертва. А та править: Ні! твоя дитина мертва, а моя живенька. І змагались так перед царем. 23 І рече царь: Ся править: ось моя дитина живенька, а твоя мертва, а та править: ні! твоя дитина мертва, а моя живенька. 24 І повелів царь: Подайте мені меча! Як же принесено меча перед царя, 25 Повелів царь: Розітніть живе хлопятко надвоє, та й дайти сій половину, а тій половину. 26 І каже тоді молодиця, та, що дитина в її була жива, цареві — бо серце її заворушилось з жалю за синком своїм: Благаю тебе, добродію мій, оддай їй живеньку дитинку, не вбивай! А друга промовила: Нехай не буде ні мені, ні тобі, розтинайте! 27 І розсудив царь: Оддайте тій першій живу дитину, не вбивайте! та її мати. 28 Як же почув увесь Ізраїль про царський присуд, сповнились усі шаною й страхом перед царем; зрозуміли бо, що в йому був Божий розум, щоб судити.