1 Як же прийшла година, вмерти Давидові, заповів він синові свойму Соломонові, мовлячи: 2 Я йду оце в ту дорогу, що нею ввесь світ ійти мусить, ти ж кріпися й покажи себе мужем. 3 І пильнуй того, що вимагає Господь, Бог твій, від тебе: ходи путьми його й держи його встанови, заповіді, права і свідчення, як се написано в Мойсейовому законі, щоб бути тобі розважливим у всьому, що чинити меш, і всюди, куди обернешся; 4 Щоб Господь справдив слово своє, що прорік про мене, а воно таке: коли сини твої будуть вважати на свою путь, щоб ходити передо мною в правді від усього серця й від усієї душі, то не перестануть потомки твої седіти на престолі Ізрайлевому. 5 Далій же: знаєш сам, що вкоїв мені Йоаб Саруєнко, що він заподіяв двом гетьманам Ізрайлевим, Абенирові Ниренкові та Амессі Етеренкові, повбивавши їх серед миру, як би на війні, та проливши, як на війні, кров на пояс, що був на череслах у його, й на обуву, що мав на ногах своїх. 6 Оце ж чини по свойму розуму й не дай йому зїйти в землю на той світ із волосом сивим. 7 Синам же Галаадія Берзеллія яви ласку, щоб вони за твоїм столом їли, вони бо стали мені в пригоді, як я втікав від брата твого Абессалома. 8 Далій, маєш ще при собі Семея Геренка, Беняминія з Бахуриму: сей проклинав мене тяжко, як ійшов я в Маханаїм, та він вийшов зустріч мене на Йордань, і я заприсяг Господом, кажучи: Я не страчу тебе! 9 Ти ж не зостав його без кари, бо ти чоловік мудрий, так знати меш добре, що йому заподіяти, щоб він пійшов на той світ із сивим волосом скривавленим. 10 І почив Давид із отцями своїми, й поховано його в Давидовому городі. 11 Царювання ж Давидового над Ізраїлем було сорок год: в Геброні він правив сім год, в Ерусалимі ж трийцять і три годи. 12 І сів Соломон на престолі батька свого Давида, а потуга його все кріпшала та й кріпшала. 13 І прийшов Адонія, син Аггитин, до Бетсаби, матері Соломонової. І спитала вона: А мирний же приход твій? І відказав їй: Мирний. 14 І почав: Треба мені поговорити з тобою. Каже вона: Говори. 15 Тоді каже він: Знаєш сама, що царство було моє й що ввесь Ізраїль ждав, що царем буду я. Та воно пійшло инакше й припало царство мойму братові, бо Господь йому так призначив. 16 Тепер в мене одна тільки просьба до тебе: не відмов мені. І каже вона йому: Говори. 17 І промовив він: Попроси царя Соломона — бо він тобі не відмовить — нехай оддасть за мене Абисагу з Сунаму. 18 І каже Бетсаба: Добре, я перемовлюсь із царем про тебе. 19 Як же ввійшла Бетсаба до царя Соломона, щоб із ним перемовитись про Адонію, царь піднявся, вклонивсь перед нею та й сів на свойму престолі. Поставлено престол і про цареву паніматку, й вона сіла з правого боку його. 20 І каже вона: Є в мене просьба невеличка до тебе, не відмов мені її. І відказав їй царь: Скажи тілько, паніматко, я певно тобі не відмовлю. 21 І промовила вона: Що, коли б Абисагу з Сунаму оддали за твого брата Адонію? 22 І відказав царь Соломон матері: О, чому ти просиш тільки Абисагу з Сунаму про Адонія? Лучше проси вже йому й царства. Він же бо мій старший брат, до того ж має за собою священника Абіятара та Йоаба Саруєнка. 23 І поклявсь царь Соломон Господом так: Нехай мені те й те вдіє Бог, коли Адонія виявив се бажаннє не про те, щоб наложити головою! 24 Так певно, як живе Господь, що укріпив мене й посадив мене на престолі батька мого Давида, та по своїй обіцянці устроїв мені дом: сьогодні буде страчений Адонія! 25 І дав царь Соломон наказ Банеї Йодаєнкові, й вбив його той, і вмер він. 26 Священникові ж Абіятарові повелів царь: Ійди ув Анатот у твій хутор, бо й ти заробив смерть. Та сьогодні тебе не страчу, бо ти носив скриню Господню перед моїм отцем Давидом, і все, що витерпів отець мій, терпів і ти з ним. 27 Так видалив Соломон Абіятара, щоб він більш не був священником Господнім; і справдилось Господнє слово, що сказав був про дім Ілія в Силомі. 28 Як дойшла ж про се чутка до Йоаба — Йоаб же тягнув руку за Адонією, а до Соломона не прихилявся — то він втік у намет Господень та й ухопився за роги жертівника. 29 Як же зʼясовано цареві Соломонові: Йоаб утік у намет Господень і стоїть коло жертівника, послав Соломон Банею Йодаєнка з наказом: ійди, вбий його. 30 Як же прийшов Банея до намету Господнього, сказав йому: Такий царський наказ: Ходи сюди! той же відказує: Ні, тут хочу вмерти. І приніс Банея відповідь і каже: Так говорив Йоаб і так він мені відказав. 31 І рече йому царь: Зроби так, як він промовив; убий його й поховай, щоб зняти з мене й з моєї родини кров, що Йоаб пролив безвинно. 32 І нехай Господь оберне кров його на його голову, бо він убив двох таких, що були безвинні й лучші його, а мій отець Давид і не знав про те, Абенира Ниренка, гетьмана Ізрайлевого та Амессу Етеренка, гетьмана Юдиного. 33 Оце ж нехай кров їх навіки впаде на голову Йоабові й потомків його, а Давидові й потомкам його, й домові його, й престолові його по всі вічні часи нехай посилає Господь щасну долю! 34 І пійшов Банея Йодаєнко та й убив Йоаба, й поховано його в домівці його в степу. 35 І поставив царь Соломон Банею Йодаєнка намість його над військом, а священника Садока поставив царь намість Абіятара. 36 І послав царь і повелів кликнути Семея й сказав йому: Збудуй собі будинок у Ерусалимі й зоставайсь тут жити, не виходячи нікуди звідси. 37 Коли ж ізвідси вийдеш, хоч би поза потік Кидрон, так зараз — знай се — мусиш умерти; кров же твоя впаде на твою голову. 38 І відказав Семей цареві: Добре! як мій добродій й царь повелів, так і чинити ме раб твій. От і жив Семей у Ерусалимі довго. 39 Аж ось лучилось у три роки, що два раби Семеєві втекли до Анхуса Маашенка, царя Гетського. І переказано Семеєві: Раби твої в Геті: 40 І зібрався Семей, осідлав осла свого та й пустивсь у дорогу в Гет до Анхуса шукати рабів своїх. І вернувся Семей й привів раби свої з Гета. 41 От і зʼясовано Соломонові, що Семей виходив з Ерусалиму в Гет і вернувсь назад. 42 І післав царь закликати Семея, та й каже йому: Чи ж я не поклявся тобі Господом і не завірив тебе: скоро ти звідсі пійдеш куди небудь, мусиш — знай се — вмерти? Ти ж відказав мені: добре! чую! 43 Чом же ти не вважив на виречену перед Господом божбу й на повеліннє тобі дане? 44 І рече царь надто Семеєві: Сам ти знаєш і серце твоє знає все те зло, яке ти заподіяв отцеві мойму Давидові. Нехай же Господь оберне твою злість на твою голову, 45 Царь же Соломон нехай буде благословен, і Давидів престол нехай буде непорушен перед Господом по вічні часи! 46 І повелів царь Банеї Йодаєнкові; він вийшов і стратив його, й той вмер.