1 Тими часами, говорить Господь, повикидають із гробів кістяки царів Юдиних і кістяки князїв їх, кистяки священників і кістяки пророків і кістяки осадників Ерусалимських. 2 І порозкидають їх перед сонцем і перед місяцем і перед усім військом піднебесним, що вони за живота свого їх любили й їм служили й за ними ходили, їх шукали й перед ними припадали. Не збірати муть їх, ані ховати; вони будуть гноіщем на полі. 3 Тоді воліти ме смерть ніж життє ввесь останок того ледачого кодла по всіх місцях, куди я їх повикидаю, говорить Господь Саваот. 4 І скажи їм іще: Так говорить Господь: Хиба ж, як хто впаде, та й не встає, або як хто зібється з дороги, та й не вертається? 5 Чого ж сей люд, Ерусалим, зостається упрямо в одступі? вони цупко держаться заблуду свого й не хочуть вернутись? 6 Я ж пильно прислухався: не говорять вони правду, ніхто не кається в свойму ледарстві, щоб казати: „Що се я вкоів?‟ Усі звертають на свою путь, мов той кінь, що чвалить у бій. 7 І бусько під небом знає час перелету свого; й горлиця й ластівка й журавель пильнують часу, коли їм вертатись, люде ж мої не знають про Господень роспорядок. 8 Як се ви говорите: Мудрі ми люде, та й закон Господень у нас? Ні, бо перо книжникове перекручує його в лож. 9 Осоромились мудрі книжники, стуманіли й заплутались; вони відкинули слово Господнє; в чому ж мудрість їх? 10 За се пооддаю жен їх другим, та й поля їх иншим господарям, бо всі вони, від малого до великого, дбають тілько про наживу; пророки вкупі з священниками — всі жиють у неправді. 11 І гоять рани в людей моїх легкодушно, приговорюючи: „Спасеннє, мир!‟ А мира нема. 12 Хиба вони соромляться, витворяючи гидоти? Ні, вони ні трохи не стидаються й не червоніють. За те попадають вони між тими, що поляжуть; як надійде час їх карання, поваляться, говорить Господь. 13 До щаду спустошу їх, говорить Господь, не зостанеться ні однієї грони на виноградині, ані смоківки на смоківниці, ба й листє опаде, і що дав я їм, відойде від них. 14 Чого ще седимо? Скуплюймось докупи та йдімо в утверджені міста, — там і погинемо; бо Господь, Бог наш, судив нам згинути, й дає нам пити воду з жовчею, за те що согрішали проти Господа. 15 Дожидаємо ратунку, а нема нічого доброго, — одужання, а перед очима погибель. 16 Від Дану чути вже хропіт коней його, тремтить уся земля від голосного ржання жеребців його; й прийдуть і зожруть землю й усе, що на їй, місто з осадниками його. 17 Ось бо, пошлю на вас гадюк та василиски, що проти них нема замовляння, і будуть кусати вас, говорить Господь. 18 Ой коли ж повеселійшаю в печалі моїй! серце моє мліє в мені. 19 Ось, я чую, як голосять люде мої з далекої сторони: Чи вже ж бо нема Господа на Сионі? Чи вже ж нема на йому царя його? — А чому ж вони довели мене до гніву своїми ідолами, чужоземніми, марними? 20 Минуло жниво, скінчилось літо, нам же пільги нема! 21 Притиснена дочка народу мого, — стискається і моє серце; ходжу, сумуючи, страх обняв мене. 22 Чи то ж нема балзаму в Галааді? чи то ж нема там лікаря? Чом нема вилічення дочці народу мого?