1 Дух жизняний мій ослаб, дні мої згасають; гріб передо мною. 2 Та коби вони не кепкували, то й серед їх спорів було б око моє спокійне. 3 О, поручись, заступись за мене сам (Господи) перед собою! бо хто ж би инший ручавсь за мене? 4 Їх бо ти серце закрив, розуміти не зможуть; тим і не дозволиш їм гору взяти. 5 Хто призначує другів своїх у добичу собі, у того дітей очі замеркнуть. 6 Він учинив мене приповідкою між людьми й сьміховищем у їх. 7 Темно від горя в очах моїх, і всі члени мої стали, мов тінь. 8 Здивуються над сим праведні, а невинним стане досадно на лицеміра. 9 І буде праведник кріпко держатись путя свого, а чистий руками ще більше набірати ме духу. 10 Виступайте ж, усі, приступіть! я не найду мудрого між вами. 11 Дні мої вже уплили, думи мої — думи дорогі серцю — вони розбиті. 12 Вони ж (муки мої) роблять із ночі день, а з світла темноту. 13 Та хоч би я й дожидав в надії, то все ж таки глибокий гріб — домівка моя; в темряві постелю я постіль собі; 14 Гроб своїм батьком назву, а червам скажу: ви мати моя й сестра моя. 15 Де ж тут надія моя? а чого я дожидаю, хто се побачить? 16 У глибінь земну зійде вона, ляже спокійно зо мною в порох.