1 От що дав мені Господь Бог у видиві побачити: Бачу я кошика з дозрілими овочами. 2 І спитав він у мене: Що бачиш, Амосе? Відказую: Кошик із дозрілими плодами. Тоді сказав мені Господь: Настав конець мойму людові Ізраїлеві; не буду вже прощати йому. 3 Пісні по палатах обернуться того часу в риданнє, говорить Господь Бог; багато їх помре, кидати муть трупи всюди, мовчки. 4 Чуйте се, ви, голодні, що раді би пожерти вбогих та погубити злиденних, — 5 Ви, що мовляєте: Коли вже мине свято нового місяця, щоб можно продавати хліб, та субота, щоб відчинити засіки, та знов зменшувати міру, а збільшити ціну секля та ошукувати невірною вагою, 6 Щоб купувати злидарів за гроші, і бідняг за пару обуви, та висівки за зерно продавати. 7 Славою (давною) Якова заклявся Господь: Справді, я по віки не забуду й одного з їх учинків! 8 Чи через се ж не захитається тоді земля, чи не заплаче кожний, хто живе на ній? Ой зворушиться вона, неначе ріка, буде підійматись і спадати, як ріка Египетська. 9 І буде в той день, говорить Господь Бог, що буде здаватись, наче б я заповів сонцю заходити опівдні, та наслав темряву на землю серед ясного дня; 10 І оберну вам святки в сумуваннє й усі пісні ваші — в плач, і наложу на кожний стан верету й лисину на кожну голову; й заведу між вами плач, неначе по єдиній дитині, а конець усьому буде — гіркий день. 11 Се надходять дні, говорить Господь Бог, що пішлю голод на землю, — не голод хліба, та й не жадобу води, а жадобу почути Боже слово. 12 Будуть ходити від моря до моря, і блукати від півночі на південь, шукаючи слова Господнього, та не знайдуть його. 13 У той час будуть умлівати від жадоби гарні дівчата й молодики, 14 Тоті, що то божаться гріхом Самарийським, та мовляють: Так певно, як живе бог твій, Дане! — як оживлена дорога в Версавію! Вони попадають і вже не встануть.