1 Нехай прибуде милий мій у сад свій, нехай споживає солодкі овощі в йому! — Ось і прийшов я в мій сад, моя сестро, моя ти дружино; набрав мирри з пахощами моїми, зʼїв крижку з медом моїм, напився вина мого, запив його молоком моїм. Смакуйте ж і ви, друзї, пийте й їжте вволю, мої ви любі! 2 Сплю я, та серце в мене не спить; ось голос милого! він у віконце постукує: Відчини ж мені, сестро моя, дорога моя, голубко моя, чиста моя! Вся голова в мене росою припала, кучері мої — нічними краплями. 3 Я роздяглась уже, — як знов одягатись? я ноги помила, як же їх валяти? 4 Милий мій крізь дірку руку просунув, і внутро моє зворушилось від сього. 5 Я встала, відсунути милому засов, а з моїх рук покапала мирра, і з палців моїх капала мирра на ручки замку. 6 Я відчинила любому мойму, аж се милий відвернувся і зникнув уже. А в мені ж і дух завмер був, як він говорив! Кинусь тоді шукати, — ніде не знаходжу; стала кликати, — та не озиваєсь до мене. 7 Стріла мене сторожа ув обході міста: побили мене, зранили мене, здерли з мене намітку ті, що стерегли муру. 8 Ой заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські: стрівши мого милого, скажіте йому, що гину з любови. 9 Чим же твій любий всіх любих переважує, ти, уродливша проміж усіма дівоньками? Чим се дорогий твій лучший над инших, що ти про його так нас заклинаєш? 10 Любий мій — білий, і румяний, красший за десять тисяч инших; 11 Голова в його — чисте золото; кучері филясті, а чорні, як ворон; 12 Очі в його — чисті, мов голуби, що при потоках водних, наче в молоці скупані, седять щасливі. 13 Щоки його — цьвітник пахущий, грядочки принадного зілля; губи — мов ті лиліи, що капле з їх мирра; 14 Руці його — мов з золота уточені, в хризолити оправні; тіло — його — наче слоновая кість у сапфирах; 15 Нозї — стовпи мармурові, поставлені на золотих підніжках; вид же його, як Ливан; величен, як кедри; 16 Уста в його, — се самі солодощі, а ввесь він — любощі. От, хто мій милий, от, хто друг мій, дочки ви Ерусалимські!