1 Я нарциз, Соронська квітка, я лилія долиняна! 2 Що лилія між тернами — те мила моя між дівами. 3 Яблоня між деревами лісними — се мій милий між молодиками. В холодку під нею любо седіти мені, овощі її солодкі піднебінню мойму. 4 Він увів мене в дім веселої гостини, а стяг його надо мною — любов. 5 Покріпіть мене вином, освіжіть мене яблоками: від любови знемогаю. 6 Ліва рука його під головою в мене, правою мене він обнімає. 7 Заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські, на серни й олениці польні, не будіть, не розрухуйте милої моєї, аж доки їй вгодно! 8 Се голос любого мого! ось, він ійде, скаче через гори; перескакує узгірря! 9 Бо ж мій милий — мов той сугак, мов той олень молоденький! Глянь, стоїть він за стіною в нас, у віконце зазирає, і кріз крати поглядає. 10 Ось мій любий говорить до мене: Встань, моя ти мила, вийди, прекрасна моя! 11 Вже зима минула, дощі перестали; 12 Квітки вбірають землю; час пісень настиг; в лугах наших голос горлиці чути; 13 Завязки фіґ показались на фіґовині; виноград зацвив і дише любим своїм цьвітом. Уставай, моя ти люба, вийди, пишна вродо! 14 Голубко моя в росколинах скелі, схована в дупловині! покажи мені лице твоє, дай голос твій почути; голос твій такий солодкий, образ твій такий принадний! 15 Ловіть нам лисиці, молодії лисинята, що псують наш виноградник, — виноградник у цьвіту наш! 16 Мій любий мені належить, а я йому; він пасе серед лилій. 17 Покіль день холодом дише, тінь не простяглася, ти знов вернися; будь скорий, як серна, як молодий олень на розпадених горах.