1 Зифії ж прийшли до Саула в Гиву та й кажуть: Чи знаєш ти, що Давид ховається в нас на горі Гахилі, перед пустинею? 2 І зладивсь Саул із трьома тисячами чоловіка вибраних з Ізраїля у Зуф-пустиню, шукати Давида в пустині Зуф. 3 І отаборився Саул на горі Гахилі, що лежить перед пустинею при дорозї. Давид же находивсь у пустині, і видів, що Саул прийшов за ним в пустиню, 4 І вислав Давид вивідачів, та й довідався, що Саул справді прибув. 5 І встав Давид та й прийшов тайком на те місце, де Саул отаборивсь, і бачив Давид те місце, де спав Саул і Авенир, син Нирів, гетьман його; спав же Саул в шатрі, а люде розложились кругом його. 6 І обернувсь Давид і сказав Ахимелехові Гетієві та Абессі-Зеруленкові, братові Йоабовому: Хто пробереться зо мною до Саула в табір? І каже Абесса: Я проберусь із тобою. 7 Як же пробрались у ночі Давид з Абессою до людей (Саулових), аж лежить Саул у сні, а спис його стремить у землі в головах у його; Абенир же й люде лежать навкруги його. 8 І каже Абесса Давидові: Сьогодні видав Господь тобі в руки ворога твого; позволь, я за одним разом пристромлю його ʼд землі списом; не треба вдруге. 9 Давид же відказав Абессі: Не вбивай його, бо хто наложив коли руку на помазанника Господнього, та й не був скараний? 10 І додав ще Давид: Так певно, як живе Господь: нехай вбє Господь його, чи сама прийде смерть його і він умре, або двине він у поход і поляже; 11 Мене ж нехай боронить Господь від того, щоб наложив я руку на помазанника Господнього; ти ж возьми списа, що в головах у його й конву з водою, та й ходімо собі. 12 От і взяв Давид списа й посудину з водою, що були в головах у Саула, та й пійшли вони собі, й ніхто не бачив, ні знав, ні прокинувсь; всі спали, бо всіх обняв насланий від Господа твердий сон. 13 Тоді перейшов Давид на другий бік та й став на вершині гори оддалік, так що між ними була велика просторонь. 14 І покликнув Давид на люде й на Абенира Ниренка: Не відкликнешся, Абенире? І відказав Абенир: Хто ти такий, що покликуєш і безпокоїш царя? 15 І озветься Давид: Ти ж такий чоловік, що нема тобі й рівні в Ізраїлі; чом же ти не стережеш твого пана, царя? бо се хтось з людей пробрався був, щоб убити пана твого, царя. 16 Недобра се річ, що ти вдіяв: Так певно, як живе Господь, заслужили ви на смерть, що ви свого пана, помазанника Господнього, не стережете. Подивись лишень, де царський спис і коновка з водою, що стояли в головах у його! 17 Саул же впізнав Давидів голос і каже: Чи се ж не твій голос, мій сину Давиде? І рече Давид: Мій голос, пане мій, царю. 18 Та й рече далій: Чого ж се ти женешся за твоїм рабом? що я таке вчинив, і яке зло в руці моїй? 19 Ой коли б же ти, пане мій, царю, хоч тепер прихилив ухо до слів раба твого: Коли Господь настроїв тебе проти мене, так нехай воно буде йому від тебе пахучою жертвою; коли ж люде, то нехай вони будуть прокляті перед лицем Господнім, бо вони мене оце вигнали, щоб не було мені частини в наслідді Господньому, і сказали: Ійди, служи чужим богам. 20 Нехай же кров моя не пролиється на землю перед лицем Господнім, оце бо царь Ізрайлів та вийшов шукати одну блоху, як уганяють за куропаткою по горах! 21 І відказав Саул: Провинив я; вернись назад, сину Давиде; ніколи вже не засмучу тебе, тим що моя душа тобі сьогодні була дорога: по дурному чинив я й проступився тяжко. 22 І відказав Давид: Ось царський спис; нехай хто з слуг прийде сюди й візьме. 23 Господь кожному заплатить по справедливості й вірі його, бо Господь оддав був мені в руки тебе, я ж не схотів наложити руки на помазанника Господнього. 24 Як дорога була мені сьогодні душа твоя, нехай така дорога буде моя душа Господеві, і нехай він рятує мене з усякої нужди. 25 І відказав Саул Давидові: Благословен єси, мій сину Давиде: ти й діло вдієш, і могучо переможеш. І пійшов Давид своєю дорогою, а Саул вернувсь додому.