1 Сталося ж одного дня, Йонатан, син Саулів, не переказавши свойму батькові, звелів хлопцеві, що носив йому зброю: Ходімо, перейдемо до Филистійської чати, що стоїть по тім боці. 2 Саул же седів саме на Гивійській гряниці під гранатовим деревом, що під Мигроном; людей при йому було до шістьох сотень чоловіка, 3 І Ахія, син Ахитува, брата Йохаведового Пинеесенкового, сина Ілійного, священник Господній в Силомі, що носив тоді ефод. Люде ж не знали нічого, куди Йонатан пійшов. 4 А були між горами, куди Йонатан пробирався, щоб напасти на Филистійську чату, і по сім і по тім боці гострі скелі: Одну звали Бозез, другу Сене; 5 Одна скеля стриміла на північньому боці, навпроти Михмаса, друга на полуденньому боці, навпроти Гиви. 6 От і каже Йонатан хлопцеві, що носив йому зброю: Перейдімо лишень до чати сих необрізаних; може Господь за нас воювати ме, бо Господеві нема перепину, щоб допомогти чи через многих людей, чи через немногих. 7 І відказав йому зброєноша: Чини, що тобі по серці; я з тобою, і чого ти хочеш, те й я хочу! 8 І сказав Йонатан: Ну, так перейдімо до тих людей, нехай нас побачять. 9 Як вони скажуть нам: Стійте, покіль ми не наближились, то ми зʼупинімось на свойму місці, і не наближуймось до них, 10 Коли ж скажуть: Ійдіть сюди до нас, тоді ми пійдемо, бо Господь подав їх нам у руки: се нехай буде нам ознакою. 11 Як же стали обидва на виду в Филистійської чати, то Филистії подумали: Се Евреї вилазять із нор, куди позалазили були. 12 От і кликнули чатівники Йонатанові та його зброєноші: Ходіть сюди до нас; ми щось вам скажемо. І каже Йонатан свойму зброєноші: Іди слідом за мною, бо Господь подав їх нам на поталу. 13 От і лізе рачки Йонатан на руках і на ногах, а зброєноша його слідом за ним. І падали вони перед Йонатаном, а зброєноша його добивав їх позад його. 14 І впало в тім первім побою, що завдав Йонатан та зброєноша його, до двайцятьох чоловіка на просторі половини дня ораня одною парою волів. 15 І обняв тоді страх табір і ввесь військовий люд; так само полякались чати і хижацькі купи. До сього ж іще затрусилась земля, і настав великий страх від Господа. 16 І дивиться Саулова сторожа в Гиві Беняминовій, аж се товпа розбігається сюди й туди. 17 І повелів Саул людям, що круг його були: зробіте перегляд і подивітесь, хто з нас відлучивсь. Як же зробили перегляд, аж нема Йонатана й його зброєноші. 18 І сказав тоді Саул Ахії: Пристав сюди скриню Господню, бо скриня Божа була тоді з синами Ізрайлевими. 19 Тим часом же, як Саул розмовляв із священником, трівога та крик, робились все більші та більші в таборі Филистійському, і Саул сказав священникові: Зложи руки твої. 20 І зібравсь тоді Саул з усім військом, що було при йому, і як прийшли на боєвище, аж кожен підіймає меча проти товариша свого; замішанє було дуже велике. 21 Та ще й Евреї, що давно вже пристали були до Филистіїв і ходили з ними всюди в таборі, пристали тепер до Ізрайлитян, що держались Саула та Йонатана. 22 І всі Ізрайлитяне, що поховались були в Ефраїм-горах, почувши, що Филистії повтекали, сполучились із своїми до бою. 23 Так дарував Господь Ізраїлеві того дня побіду, а побоїще простягалось аж за Бет-Авену. (Всіх людей було з Саулом до десяти тисяч і битва розтягалась по цілому місті на горі Ефраїмовій.) 24 Ізрайлитяне були того дня вельми втомлені, та Саул учинив учинок необачний бо закляв люд таким закляттєм: Проклят, хто їсти ме що до вечора, аж покіль помщусь над моїми ворогами! Тим і не їв харчі ніхто з народу. 25 І пійшов весь люд у ліс, і був там на поляні мед. 26 Як наближився люд, каже: ось тече мед; та ніхто не простяг руки до рота, бо люде страхались проклону. 27 Йонатана ж не було при тому, як батько його заклинав людей. От він достав меду кінцем палиці, що держав у руці, та й скоштував меду. Тоді знов заясніли очі в його. 28 Один же військовий озвавсь до його та й каже: Твій панотець закляв люд такою клятьбою: Проклят, хто що їсти ме сьогодні; люд же був утомлений. 29 І відказав Йонатан: Панотець мій стрівожив землю; от дивітесь, як мої очі засвітились, коли скоштував я трошки сього меду; 30 А й надто коли б люде попоїли добре сьогодні ворожого лупу, що здобули, то чи ж не більший ще був би побій між Филистіями? 31 Тож побивали вони Филистіїв того дня від Михмасу до Аялону, і військовий люд потомивсь вельми. 32 І кинулись люде на луп, брали вівці, корови, телята, і заколювали на землі, та й їли люде з кровю. 33 Як же сповіщено Саулові: Провинили люде Господеві, що їли з кровю, промовив він: Се ледарство; прикотіть мені великого каменя. 34 І повелів Саул: Розійдітесь проміж людьми і промовте до них, нехай кожен приводить свою корову і вівцю та й заколює оттут, а тоді нехай їсть, щоб не грішити перед Господом, ївши з кровю. І приводив кожен з людей вола чи що мав при руці, та й заколювали там. 35 І спорудив Саул жертівника Господеві. Се первий жертівник, що поставив Саул Господеві. 36 І наважився Саул: Уганяти мемо й у ночі за Филистіями, і будемо їх непокоїти аж покіль розвидниться; не лишимо й ноги. І промовили: Чини все, як тобі здається гаразд. Та священник промовив: Ходімо перш перед Господа. 37 І поспитав Саул у Господа: Чи вганяти мені за Филистіями? Чи подаси їх Ізраїлеві на поталу? Та не було йому того дня ніякого відказу. 38 І повелів Саул: Приступіть усі начальники між людьми та розпитайтесь, від кого провина сьогодні сталась? 39 Бо так вірно, як те, що живе Господь подарувавший Ізраїлеві сьогодні побіду, коли вона й на сині мойму Йонатані покажесь, смерть і йому! Та ніхто з усіх людей не відказував йому. 40 І повелів усьому Ізраїлеві: Станьте по однім боці, а я з сином Йонатаном станемо по другім боці. А люд відказав Саулові: Чини, що тобі здається гаразд. 41 Озвавсь тоді Саул: Господи, Боже Ізрайлів, чом не відказав єси слузї твойму сьогодні? Коли ся провина вагонить на мені або на мойму синові Йонатані, Господи, Боже Ізраїлів, дай нам знак. Коли ж вона на народі твойму, дай йому освященнє. І виявлено Йонатана та Саула, люд же вийшов оправданим. 42 І повелів Саул. Жеребуйте між мною й моїм сином Йонатаном. І впав жереб на Йонатана. 43 Питає ж тоді Саул у Йонатана: Признайсь мені, що ти вчинив? І признавсь йому Йонатан та й каже: Кінцем палиці, що держав у руці, скоштував я трохи меду — за се мені смерть! 44 І відказав Саул: Нехай Бог вчинить зо мною се і те, та ще і причинить; мусиш сьогодні умерти, Йонатане! 45 Та люд озвавсь до Саула: Чи ж то Йонатана стратити, що сю велику побіду вчинив в Ізраїлі? Ні, сьому не бути! Як живе Господь, і волосинка не впаде на землю з голови його, бо за Божою підмогою він учинив її. І визволив люд Йонатана від смерті. 46 І вернувся Саул від погоні за Филистіями, Филистії ж пійшли собі додому. 47 Утвердивши своє царюваннє над Ізраїлем, воював Саул навкруги проти ворогів своїх: проти Моаба, проти Аммоніїв, проти Едому, проти царя Соби та проти Филистіїв, і куди ні обертавсь, усюди подужував. 48 І зібравши військо, побив Амалика і визволив Ізраїля з потали в грабителів його. 49 Сини в Саула були: Йонатан, Ессуй, та Мелхисуя, а двох дочок його звали: старшу Мерова, меншу Мелхола. 50 А жону Саулову звали Ахиноама Ахимаазова; а гетьмана війська його звали Абенир, син Нира, Саулового дядька. 51 Як Саулів отець Кис, так і батько Абенирів, Нир, були сини Авиїлові. 52 І була упорна війна з Филистіями покіль було віку Саулового; і де побачить було Саул хороброго і сильного чоловіка, того й приймав до себе.