1 Наука Асафа. Слухай, народе мій, науки моєї! Прихиліть ухо ваше до слів уст моїх! 2 Вітворю уста до приповісті, роскажу загадки з перед віків давних; 3 Про котрих ми чули і знаємо, і що їх розсказували нам батьки наші. 4 Не втаїмо перед синами їх, будучим родам, звіщаючи хвалу Господа, і його потугу, і чудеса, котрі він сотворив. 5 Він бо поставив свідченнє своє в Якові, і положив закон в Ізраїлі, заповідаючи батькам нашим, щоб синам своїм переказали. 6 Щоб знав їх рід будучий, сини, що народитись мають, щоб і вони встали і синам своїм росказали, 7 Щоб на Бога вповали, і про діла Божі не забували, і заповіді його сповняли, 8 І не були, як батьки їх, рід непокірний і ворохобливий, рід, що не статкував серцем, котрого дух не був вірний Богу. 9 Сини Ефремові, оружні сагайдачні, кинулись назад в день бою. 10 Не сповнили завіту Божого, і не схотіли ходити в законі його. 11 Забули діла його і чудеса його, котрі явив їм. 12 Він сотворив чудеса перед батьками їх, в землі Египецькій, на полі Зоан. 13 Він розділив море, і дав їм перейти, звелівши водам загатою, як ті вали, стояти. 14 І провадив їх в день під хмарою, і цілу ніч при світлі огня. 15 Пробивав скелю в пустині, і щедро, як з глибині, напував їх. 16 Велів потокам із скелі плисти, і воді річками збігати. 17 Вони ж не покидали проти його грішити, і Всевишнього в пустині гнівити. 18 І скушали Бога в серцях своїх, просячи поживи для похоті своєї. 19 І говорили вони проти Бога, кажучи: Чи може Бог приготовити стіл у пустині? 20 Бач, скелю пробив він, і бризнула вода, і заклекотіли потоки; чи зможе він дати хліба? Або чи дасть мяса народові свому? 21 Тим то, як почув Господь, розгнівився і поломя запалало проти синів Якова, і гнів піднявся проти Ізраїля. 22 Бо не вірили вони Богові, і не вповали на спасеннє його. 23 А все ж таки повелів він в горі хмарам, і відчинив двері небесні, 24 І велівши, щоб падала манна на поживу їм, дав їм хліба небесного. 25 Хлібом сильних живився чоловік, страви післав їм подостатком. 26 Післав від сходу вітра з неба, і силою своєю пригнав вітра з полудня. 27 І велів, щоб падало мясо між них, як порошня, і птаство піряте, як пісок морський, 28 І велів падати серед табору їх, кругом домівок їх. 29 І їли до сита дуже, і доставив їм, чого забаглося. 30 Та ще не одвернулись від забаганок своїх, ще була страва їх в губах їх, 31 Як піднявся гнів Бога на них, і став він губити зміж сильних їх, і повалив вибраних Ізраїлевих. 32 Та ще й тоді вони грішити не переставали, і в чудеса його не вірували. 33 І дав їм коротати дні свої в марноті, і літа свої в страху. 34 Коли вбивав їх, то шукали його і навертались, і благали Бога пильно. 35 І спогадали вони, що Бог скеля їх, і Бог всевишній — спаситель їх. 36 І притворялись перед ним устами своїми, і брехали язиком своїм. 37 Серце бо їх не статкувало перед ним, завіту його вірно вони не сповняли. 38 Але він змилосердився, він простив неправоту, і не запропастив їх; і часто одвертав гнів свій, не дав попусту ярості своїй. 39 І спогадав, що вони тіло, вітер, що проходить, і не вертає. 40 Скілько то разів сердили вони його в пустині, приводили в степах до смутку. 41 І знов, скушаючи Бога, завдали жалю святому Ізраїля. 42 Не спогадали вони руки його, дня того, як вислобонив їх від гнобителя. 43 Як явив знаки свої в Египті і чудеса свої на полях Зоан: 44 Він перемінив у кров ріки їх, так що не змогли пити води текучої. 45 Допустив на них собачі мухи, щоб кусали їх, і жаби, щоб губили їх. 46 Плоди їх віддав гусеницям, і працю їх сарані. 47 Виногради їх побив градом, а садовину-морву ожеледдю. 48 І віддав скотину їх градові, а отарі їх блискавкам. 49 Післав на них жар гніву свого, лютість і ярість і горе, юрбу ангелів нещастя. 50 Дав попуст гніву свому, не зберіг душі їх від смерті, і життя їх віддав чумі. 51 І побив всіх первороднів в Египті, первенців сили у Хамових шатрах. 52 І велів народові свому, як вівці, пускатись в дорогу, і вів їх, як стадо, в пустині. 53 І провадив їх безпечно, нічого було їм боятись; а ворогів їх море покрило. 54 І привів їх до гряниці святині своєї, до гори тої, котру здобула правиця його. 55 І порозганяв народи перед ними, жеребом розпаював насліддє, і поселив у шатрах їх покоління Ізраїлеві. 56 Але вони скушали і сердили Бога всевишнього, і свідчень його не додержували. 57 Відступили і спроневірились, як батьки їх, вивернулись, як лук зрадливий. 58 Розсердили його горбищами своїми, образами своїми вразили його. 59 Бог почув і розлютився, і зовсім відкинув Ізраїля. 60 І покинув домівку Силомську, намет, що між людьми поставив його. 61 І віддав в неволю силу свою, і славу свою в руки напасників. 62 І віддав під меча нарід свій, і розлютився на насліддє своє. 63 Огонь пожер молодців їх, а дівчатам їх не співали весільних; 64 Священники їх полягли під мечем, а вдовицям їх ніколи було заплакати. 65 Тоді пробудився Господь, мов би спячий, як лицарь, що вином покріпившись, гукає. 66 І побив ворогів своїх на стрімголов, завдав їм вічний сором. 67 І погордував шатром Йосифа, і не вибрав покоління Ефремового; 68 Тілько вибрав Юдин рід, гору Сион, що полюбив її. 69 І збудував він святиню, як гора високу, як земля, що на віки утвердив її. 70 І вибрав Давида, слугу свого, і взяв його від отар овечих; 71 Із за кормлящих овець покликав його, пасти Якова, свій народ, і Ізраїля, насліддє своє. 72 І він пас їх в чистоті серця свого, і розумними руками провадив їх.