137
Над ріками Вавилона, там сиділи ми і плакали, як Сиона спогадали. На вербах її повішали ми псалтирі наші. Там бо захотіли від нас слова пісні і радості ті, що в неволю нас забрали, знущались над нами: „Нуте, заспівайте нам пісень Сионських!‟ Як же нам пісень Господніх на чужій землі співати? Коли забуду тебе, Ерусалими, нехай праву руку мою відніме в мене! Нехай язик мій прилипне до гортані моєї, коли не згадаю тебе, як не поставлю Єрусалима над усі радощі мої! Не забудь, Господи, день Єрусалима синам Едомським, що кричали: Руйнуйте, до нащадку його руйнуйте! О дочко Вавилона, ти окаянна! Щасливий, хто відплатить тобі все, що ти заподіяла нам. Щасливий, хто, вхопивши діточок твоїх, розібє їх о камінь!