1 Чому, Господи, стоїш оддалеки, ховаєшся у час тісноти? 2 Бутою своєю лякає безбожник бідолашного; зловляться вони у підступах, що придумали їх. 3 Бо чваниться безбожник ласощами душі своєї; і благословляє чоловіка захланного, він зневажає Господа. 4 В гордості каже безбожник: Бог не буде слідити; в него усе думка: нема Бога! 5 Всякого часу стелиться йому дорога; суди твої далеко від него; всіх ворогів своїх він сьміхом збуває. 6 Каже він в серці своїм: не подамся; з роду в рід не буде для мене лиха. 7 Уста його повні проклону, зради і знущання; під його язиком мука і погибель. 8 Він ійде на засідки край осель; у сховисках вбиває він невинного; він пасе очима за нещасним, 9 Чигає по закутках, як лев в гущавині; чигає, щоб нужденного запопасти; хапає нещасного, й тягне в сіти свої. 10 Він припадає ниць до землі, притаюється, і нещасні гинуть від когтів його. 11 Говорить в серці своїм: Бог забуває, закриває лице своє, не побачить ніколи! 12 Встань, Господи Боже, піднеси руку твою, не забудь нужденних! 13 Чому зневажає Бога безбожник, кажучи в серці своїм: ти не будеш доходити? 14 Ти бачив, бо ти поглядаєш на тісноту й муку, щоб віддати рукою твоєю; на тебе вповає нещасний, ти єси поміч сиротині. 15 Переломи руку безбожникові, а за ледачими вчинками злюки сліди, аж поки вже нічого не знайдеш. 16 Господь царь на віки вічні; народи щезають із землі його. 17 Господи! Ти почув бажання смиренних; покріпив серце їх, і прихилив ухо твоє, 18 Щоб судити правду сиротині і пригнобленому, щоб чоловік, що із землі взявся, не лякав більше.