1 Сину мій! хорони слова мої, й заповіді мої ховай у себе. 2 Хорони заповіді мої й жий, і науку мою, як зїниці очей твоїх. 3 Понавязуй їх на палці собі, й понаписуй їх на скрижалях серця твого. 4 Скажи премудрості: Ти сестра моя! а розум назви рідним (братом). 5 Щоб вони давали острах тобі від жінки чужої, що мягкими словами промовляє. 6 Ось, я раз дивився кріз крату в вікно у моїй домівці, 7 Та й побачив серед недосвідних, — постеріг між молодими людьми нерозумного молодика, 8 Що йшов близенько її переулок і простував до будинку її при дорозї, 9 В вечірні сумерки, в нічній темряві й мороці. 10 І ось — зустріч йому йде молодиця в блудничій одежі, і хитрим серцем, 11 Щебетлива й невгавуща; ноги її не втерплять перебувати в домівці в себе: 12 То на улиці, то на майдані, і переулках кує вона зраду. 13 От і обняла його, поцілувала та й каже без сорома в лиці: 14 В мене мирна жертва: сьогодні я сповнила обітниці мої; 15 Тим і вийшла на зустріч тобі, щоб тебе відшукати, та й — знайшла тебе; 16 Постелю мою вслала я килимами, квічастими тканинами з Египту; 17 Почивальню мою запашила я миррою, алоєм та цинамоном; 18 Ходи ж, будем до самого ранку впиватись пестощами, насолоджуватись любовю; 19 Мужа бо дома нема, — вибравсь у далеку дорогу; 20 Сакву грошей забрав він із собою, вернеться, як місяць у повні засвітить. 21 Так і приманила його ласкавим щебетаннєм, взяла гору над ним солодкими словами. 22 Як стій, пійшов він за нею, як ійде віл під обух, наче пес на ланцюг, наче олень під вистріл, 23 Покіль стріла не пробє печінок йому наскрізь; так бідна пташка летить на сіло, й не знає, що воно їй на погибель. 24 Слухайте ж, діти, мене, приникайте до слів уст моїх. 25 Нехай не надиться твоє серце на її дороги, не блукайся стежками її: 26 Многих вона зранила й повалила й много сильних убила; 27 Дом її — се битий шлях у преисподню, ведучий в саме мешканнє смерті.