1 Нехай тебе до злих людей не пориває, ані бажай товаришувати з ними, 2 Бо в серці в них насильство, а уста їх говорять лихе. 3 Мудрістю уладжуєсь дім, і розумом скріпляєсь, 4 Знаннє же сповняє внутро його всяким дорогим і прекрасним майном. 5 Мудрий чоловік потужен, і розум піддержує силу в чоловіка. 6 Тим то й війну веди з розвагою, а добрий конець буде, як буде доволі нарад. 7 Про дурного мудрість — річ надто висока, й в брамі* ні пари він із уст не пустить. 8 Хто задумає заподіяти лихо, того й лиходієм називають. 9 Помисл дурноти — гріх; зрадник — людям гидота. 10 Коли ти в біді показавсь безсилком, то бідна сила в тебе. 11 Рятуй тих, що їх на смерть ведуть, а тих, що їх засуджено на страченнє — чи ж покинеш їх? 12 Скажеш може: Ми про се не знали! Та, може, й той не знає, що вивідує серця? Той, що дивиться тобі в душу, той се знає, й відплатить чоловікові по вчинках його. 13 Їж, сину мій, мед, бо він смачний, й крижку, бо солодка вона піднебенню: 14 Оттаке й спізнаннє мудрості для душі твоєї. Як ти вже знайшов її, то й придбав будущину ти, й надія твоя не даремна. 15 Безбожний! не задумуй лиха на домівку праведного, й не пустош місця спокою його, 16 Бо праведний впаде сім раз — і встане, безбожні же впадуть у погибель. 17 Як ворог твій впаде, не радуйсь, і не веселись у серці, як він спотикнеться; 18 А то побачить Господь і невгодно буде воно йому, й одверне гнів свій від його. 19 Не сердься на лиходіїв, і не завидуй безбожним, 20 Бо лихого будущина пропаща, а світильник безбожних загасне. 21 Мій сину! Господа й царя твого страхайся; з ворохобниками не товаришуй, 22 Бо нагло прийде погибель від них, — і біду від обох — хто її наперед узнає? 23 Сказано ще й се мудрими: Вважати в суді на особу — се погано. 24 Хто винуватому скаже: „Ти невинен‟, того клясти ме люд, того зненавидить народ; 25 Хто ж викаже його вину, тих будуть любити й благословити. 26 Хто відказує по правді, наче в уста цілує. 27 Упорай перш твої поза домом справи, упорай перш усе на твойму полі, а тоді вже й в твоїй домівці розпоряджуй. 28 Не будь льживим на ближнього твого свідком; чого ж бо тобі оманювати устами твоїми? 29 Не говори: Як він мені вчинив, так само й я йому вчиню: відплачу чоловікові по вчинкам його. 30 Йшов я раз попри поле чоловіка лінивого, й уз виноградний сад чоловіка скупоумного: 31 Дивлюсь — терниною все позаростало, земля кругом кропивою окрилась, а камінна огорожа розвалилась. 32 Споглянув я й взяв се до серця, споглянув та й навчивсь такій пересторозї: 33 Не довго будеш спати, не довго дрімати; не довго — згорнувши руки, полежиш, — 34 Аж ось прийде, мов прихожий, вбожество твоє, й нужда твоя — мов чоловік оружний.