1 Були ж і лжепророки між людьми, як і між вами будуть лжеучителі, котрі введуть єресі погибелі, і відцуравшись викупившого їх Владики, приведуть на себе скору погибіль. 2 І многі підуть за їх погибіллю, котрі дорогу правди хулити муть; 3 і в зажерливості придуманими словами вас підходити муть, для котрих суд з давнього часу не гаїть ся, і погибіль їх не дрімає. 4 Бо коли Бог ангелів, що згрішили, не пощадив, а кинув їх в окови пекольної темряви, і передав, щоб хоронено їх на суд; 5 і коли первого світа не пощадив, а самовосьмого Ноя, проповідника правди, охоронив, повідь на світ нечестивих допустивши; 6 і коли городи Содому й Гоморру засудив на руїну, обернувши в попіл, і поставивши, яко приклад для будучих безбожників, 7 а ізбавив праведного Лота, омерзенного розпустним життєм безбожників; 8 (живучи бо між ними праведник той, дивлячись і слухаючи про беззаконні діла, день в день мучив праведну душу;) 9 то й знає Господь побожних з покуси вибавляти, неправедних же хоронити про судний день на муки, — 10 найбільше ж тих, що ходять в слід за тілом в нечистому хотінню, і зневажають начальство; що сьміливі, самолюбні, не лякають ся хулити власть, 11 хоч ангели, кріпостю і силою більшими бувши, не приносять проти них перед Господа докоряючого суду. 12 Сі ж, як безсловесні зьвірі, природні, що родять ся на лови і забиттє, хулять, чого не розуміють, і в зотлінню своїм загинуть, 13 і нагороду неправди приймуть. Солодкими вважають вони дочасні розкоші; вони — самий сором і беззаконнє, розкошують в обманьстві своїм, їдаючи з вами; 14 очі мають повні прелюбодіяння і неперестаючого гріха, надять душі неутверджені; серце в них навчене до зажерливости, се — діти прокляття; 15 котрі, опустивши праву дорогу, заблудили, йдучи дорогою Валаама, сина Восорового, що полюбив неправедну нагороду, 16 тільки ж мав кару за своє беззаконнє, бо підяремник німий, проговоривши чоловічим голосом, остановив нерозум пророка. 17 Се жерела безводні, хмари, хуртовиною гонимі, котрим чорна темрява на віки захована. 18 Промовляючи бо великими і марними словами, принаджують хотіннєм тіла та розпустою тих, що ледво утікли від живучих в блуді, 19 обіцяючи їм волю, самі бувши слуги зотління; хто бо ким подужаний, того він і невольник. 20 Коли бо, утікши від нечистоти світа через пізнаннє Господа і Спаса Ісуса Христа, однакож, знов замотавшись, бувають подужані, то останнє їх — гірше первого. 21 Лучче би їм було не пізнати дороги правди, як, пізнавши, одвернутись від переданої їм святої заповіди. 22 Довело ся ж їм по правдивій приповісті: „Пес вертається до своєї блювотини‟, а „свиня, скупавшись, (іде) валятись у калюжу‟.