1 І почав знов навчати над морем; і назбиралось багато народу, так що Він увійшов у човен, щоб сидіти на морі; а ввесь народ був на землі при морю. 2 І навчав їх багато приповістями, й глаголав до них у науці своїй: 3 Слухайте: Ось вийшов сіяч сіяти: 4 і сталось, як сіяв, одно впало над шляхом, і налетіло птаство небесне, й пожерло його. 5 Инше ж упало на каменистому, де не мало доволі землі, і зараз посходило, бо не мало глибокої землі. 6 Як же зійшло сонце, повяло, й, не маючи кореня, посохло. 7 А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його, і овощу не дало. 8 А инше впало на землю добру, й дало плід, що сходив і ріс, і вродило одно в трийцятеро, а одно в шістьдесятеро а одно в сотеро. 9 І рече до них: Хто має уші слухати, нехай слухає. 10 Як же був на самоті, питались у Него ті, що з Ним, разом з дванайцятьма, про приповість. 11 І рече до них: Вам дано знати тайну царства Божого; тим же, що осторонь, у приповістях усе стається, 12 щоб дивлячись дивились, та й не бачили, й слухаючи слухали, та й не розуміли, щоб инколи не навернулись, і не простились їм гріхи. 13 І рече до них: Хиба не знаєте приповісті сієї? як же всі приповісті зрозумієте? 14 Сіяч слово сіє. 15 Що ж над шляхом, се ті, де сіється слово, й, як почують, зараз приходить сатана, й забирає слово, посіяне в серцях їх. 16 Подібно ж і ті, що на каменистому посіяні, котрі, як почують слово, зараз із радостю приймають його, 17 та не мають кореня в собі, а тільки до часу вони; опісля ж, як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнять ся. 18 А ті, що посіяні між терниною, се ті, що слухали слово, 19 та журба світа сього, й омана багацтва, і инші жадоби входять, і глушять слово, й безовочним робить ся воно. 20 А на землю добру посіяні, се ті, що чують слово й приймають, і приносять овощ, одно в трийцятеро, друге в шістьдесятеро, а инше в сотеро. 21 І рече до них: Чи на те приносять світло, щоб ставити його під посудину, або під ліжко, а не щоб на свічнику ставити? 22 Нема бо нічого схованого, щоб не обявилось; і не втаєно, а щоб на яв вийшло. 23 Коли хто має уші слухати, нехай слухає. 24 І рече їм: Вважайте, що чуєте: Якою мірою міряєте, відміряється вам, і прибавить ся вам, що слухаєте. 25 Хто бо має, дасть ся йому; а хто не має, і що має, візьметь ся від него. 26 І рече: Так єсть царство Боже, як коли чоловік, що вкине зерно у землю, 27 та й спить, і встає в ночі і в день, а зерно сходить і росте, як — він не знає. 28 Від себе бо земля родить: спершу траву, потім колос, а далій повну пшеницю в колосі. 29 Як же доспіє овощ, зараз посилає серпа, бо настали жнива. 30 І рече: Кому уподобимо царство Боже? або до якої приповісти приложимо його? 31 Воно мов зерно горчиці, що, як сієш його в землю, то воно дрібніще від усіх зерен, які є на землі; 32 а як посіється, сходить, і робить ся більшим над усі зілля, і ширить велике віттє, так що під тінню його кублитись може птаство небесне. 33 І многими такими приповістями глаголав їм слово, скільки могли слухати. 34 Без приповісті ж не говорив їм; на самоті ж ученикам своїм вияснював усе. 35 І рече їм того дня, як настав вечір: Перевезімось на той бік. 36 І, відпустивши народ, узяли Його, як був в човні. І инші ж човни були з Ним. 37 І схопилась велика вітряна буря, а филі заливали човен, так що вже тонув. 38 А був Він на кермі, сплючи на подусці. І розбудили Його, й кажуть Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що погибаємо? 39 І вставши, погрозив вітрові, і рече до моря: Мовчи, перестань! І втих вітер, і настала тишина велика. 40 І рече їм: Чого ви такі полохливі? Як се? нема в вас віри? 41 І полякались страхом великим; і казали один до одного: Хто оце Сей, що й вітер і море слухає Його?