1 Горе мені! я стою оце, неначе по жнивах, мов у винограді по зборах: ані ягодки, щоб зʼїсти, ані иншого спілого плоду, якого душа бажає. 2 Позникали з землі милосердні, нема між людьми справедливих: всі засідають, щоб кров пролити, брат на брата сіть заставляє. 3 На лихе у всіх готові руки без угаву; князь дарів вимагає, і суддя судить за гостинці, а вельможі виявляють без сорому ледачі забаги душі своєї і перекручують справу. 4 Лучший з них похожий на терен, а справедливий — ще гірший, ніж бодяччє в плоті. Надходить день, заповіданий віщими твоїми; й караючі навідання твої; борзо прийде на них трівога. 5 Тоді годі буде діймати віри другові, тоді не звіряйсь приятелеві, ба й перед тою, що лежить на лоні твойму, стережи двері уст твоїх. 6 Тоді бо син зневажати ме батька, дочка повстане на матір, невістка на свекруху, — ворогами стануть чоловікові домашні його. 7 Я ж буду споглядати до Господа, буду вповати на Бога рятунку мого: Бог мій почує мене. 8 О, не тішся моїм горем, моя ворожице! Хоч і впаду я, то знов устану; хоч попаду в темряву, то Господь мене освітить. 9 Мушу гнів Господень перетерпіти, — бо я согрішив перед ним —, доки не скінчить справу мою, не довершить суду надо мною; а тоді він виведе мене на світло, а я спізнаю справедливість його. 10 І побачить те ворожиця моя, й окриється стидом, за те, що договорювала мені: Де Господь, Бог твій? І надивляться очі мої, як її будуть топтати, неначе ту грязь на улицях. 11 Коли ж прийде час відбудови мурів твоїх (Ерусалиме), — в той час скінчиться призначена кара. 12 Тоді прийдуть до тебе з Ассириї і з міст Египецьких, від самого Египту аж до ріки Ефрату, від моря до моря, й від гори до гори. 13 А їх земля стане пустинею за провини осадників її, за плоди їх учинків. 14 Ой паси ж нарід твій жезлом твоїм — вівці насліддя твого, що в лісі самі блукають, паси їх на Кармель-горі; так, нехай пасуться на Базані й Галааді, як се було в давнезні давна! 15 Як у виході твойму з землі Египецької, явлю я йому знов предивні чудеса. 16 Побачать се невірні та й засоромляться, хоч вони такі могутні; роти собі позатулюють руками, уші в них оглухнуть. 17 Землю лизати муть, наче гадюка; наче полози, повиповзують із притулків своїх; злякаються Господа, Бога нашого, та й тебе збояться. 18 О, хто такий Бог, як ти, що гріхи прощаєш, і не памятаєш проступків останкові насліддя твого? Ні, він не гнівається по віки, бо любить милосердуватись. 19 Так, він ізнов змилосердиться над нами, зотре беззаконність нашу. Ти вкинеш у глибінь морську гріхи наші. 20 Ти явиш вірність твою Яковові, й милосердє Аврамові, яке, заклявшись, обіцяв єси отцям нашим у днях давних.