1 І сказали пророцькі сини (ученики) Елисеєві: Як бачиш, місце, де живемо при тобі, нам потісне; 2 Пійдемо лишень на Йордань, і нехай там кожен візьме по дереву, щоб спорядити нам місце, й осістись на йому. А він сказав: ійдіть. 3 Один же між ними просить: Зроби нам ласку, йди з кметями твоїми. І сказав він: Добре! йду з вами. 4 От і пійшов із ними. Як же дойшли до Йордані, почали рубати дерево. 5 Тим часом як один рубав деревину, упала сокира його з топорища в воду. І крикнув він: Ой добродію! а вона ж позичена. 6 Чоловік же Божий рече: Де вона впала? Як же показав йому місце, вирубав він ціпок, кинув туди, й ось сокира сплила. 7 Він і каже: Лови! той простяг руку й взяв її. 8 Царь Сирийський вирушив війною проти Ізрайлитян і перемовлявсь із слугами своїми та й сказав їм: У тому а тому місці заляжемо залягом. 9 Чоловік же Божий, послав до царя Ізраїлського сказати: Остерегайся проходити тим місцем, бо там залягли Сирийці. 10 І послав царь Ізраїлський на те місце, що вказав йому чоловік Божий. І так остерегав його що-разу, й він устерігся там, де вказано, не раз та й не два. 11 І стревожилось серце царя Сирийського про сю річ, і скликавши свої слуги, каже їм: Чи не виказали б ви мені, хто мене зраджує цареві Ізрайлевому? 12 І відказав один ізміж слуг його: Ні, пане мій, царю; тільки пророк Елисей, що в Ізраїлі, переказує цареві Ізраїлському й ті слова, які ти промовиш ув опочивній світлиці. 13 І повелів він: Ійдіте та дивітесь, де він, щоб мені послати та й піймати його. Як же сказано йому: Він у Дотаїмі, 14 Послав туди коні й колесниці й потужню купу військову. Пійшли вони в ночі та й обняли город. 15 Уранці рано встав слуга чоловіка Божого й вийшов, аж се облягла військова купа з кіньми й колесницями навкруги місто. І каже йому слуга його: Ой горе, паноньку! що нам оце почати? 16 Він же сказав: Не лякайся, бо тих, що з нами, більш, аніж тих, що з ними. 17 І моливсь Елисей й промовляв: Господи! відкрий йому очі, щоб він бачив! І відкрив Господь слузї очі, й вбачав він, як гора навкруги Елисея була заповнена кіньми й поломяними колесницями. 18 Як же Сирийці двинули проти його, моливсь Елисей Господеві й промовляв: Удар же сих людей сліпотою! І вдарив їх сліпотою, як моливсь Елисей. 19 І рече їм Елисей: Се не та дорога й не той город; ійдіте за мною, так я приведу вас до того чоловіка, що ви шукаєте. І привів їх у Самарию. 20 Як тільки ж прийшли вони в Самарию, рече Елисей: Господи! відкрий їм очі, щоб вони бачили. І відкрив їм Господь очі, й вони побачили себе в середині в Самариї. 21 Як же побачив їх царь Ізрайлів, питає в Елисея: Чи мені їх вистинати, батьку? 22 Він же відказав: Не вбивай їх. Хиба ти заполонив їх мечем твоїм і луком твоїм, щоб їх убивати? Постав перед ними їду та воду, нехай їдять і пють, а тоді нехай ійдуть до свого пана. 23 І звелів наготовити їм великий пир, і як вони понаїдались і понапивались, відпустив їх, і пійшли вони до свого пана. З того часу не було нападу Сирийців на Ізраїль-землю. 24 І сталось опісля, що царь Сирийський Бенадад постягав докупи всю військову силу свою та й двинув і обложив Самарию. 25 І настала велика голоднеча в Самариї, й дойшло до такого скруту, що осляча голова стояла вісімдесять срібних секлів, а четвертина міри голубячого гною пять срібних секлів. 26 Як вийшов раз царь Ізраїлський на мур, заголосила до його якась женщина та й просить: Поможи мені, добродію мій, царю! 27 Він же відказав: Коли тобі не поможе Господь, так із чого я поможу тобі? з току, чи з вино-тискарні? 28 І поспитав у неї царь: Що тобі треба? Відказала ж вона: Отта жінка говорила мені: Дай сина твого, щоб ми сьогодні зʼїли його, а завтра зʼїмо мого сина. 29 От ми зварили мого сина та й ізїли, а як на другий день я сказала їй: Давай же сюди твого сина, щоб нам його зʼїсти, то вона свого сина сховала. 30 Як почув же царь, що женщина таке говорить, роздер одежу на собі, й ходив по мурі, і бачив люд, що на тілі в його волосяне веретище. 31 І каже він: Нехай Бог учинить мені се й те, та ще й причинить, коли голова Елисеїна зістанеться сьогодні в його на плечах. 32 Як седів же Елисей в своїй хатині й значні люде седіли в його, післав царь від себе чоловіка. Перше ж ніж посланець дійшов до його, рече він значнім людям: А знаєте ви, що сей син душогубця послав до мене, щоб стяти мені голову? Гледіте ж, скоро посланець надійде, зачиніте двері та й не допустіть увійти, бо ось, чути вже тупаннє пана його за ним. 33 Ще він промовляв до них, аж прибув царь до його та й каже: Бачиш, яке лихо від Господа! Чого ж іще мені визирати від Господа?