1 Йорам Ахабенко зробивсь царем Ізрайлевим у Самариї у вісімнайцятому році Йосафатовому, царя Юдиного, та й царював дванайцять год. 2 І чинив він таке, що було Господеві не до вподоби, однакже не так, як його батько й мати, бо він звалив стовпи Баалові, що поставляв отець його; 3 Та все ж держався він твердо гріхів Еробоама Набатенка, що доводив до них Ізраїля, і не покидав їх. 4 Меса ж, царь Моабіїв, мав великі стада й вистачав цареві Ізрайлевому раз-по-раз по сотні тисяч овець і по сотні тисяч баранів із рунами. 5 Як же вмер Ахаб, відпав царь Моабійський від царя Ізрайлевого. 6 І вирушив царь Йорам того часу з Самариї та й перегледів усього Ізраїля; 7 А Йосафатові, цареві Юдиному, повелів зʼясити: Царь Моабіїв одпав від мене; чи не схочеш ійти зо мною воювати Моабіїв? Той відказав: Добре! Як ти, так і я; як твій люд, так і мій; як твої коні, так і мої коні. 8 І питає він: По якій дорозї двинемо? Відказав: По дорозї через степ Едомський. 9 От і двинули царь Ізрайлів, царь Юдейський і царь Едомський, і йшли вони обходом сім день, і не стало води війську й скоту, що йшов за ними. 10 І промовив царь Ізрайлів: Ой лишенько! скликав Господь сі три царі докупи, щоб їх подати Моабові на поталу. 11 Йосафат же каже: Чи нема тут якого пророка Господнього, щоб нам поспитати Господа через його? І відказав один ізміж слуг царя Ізрайлевого: Є тут Елисей Сафатенко, що (вслуговуючи) подавав Ілиї воду на руки. 12 І каже Йосафат: У сього є слово Господнє. От і пійшли до його царь Ізраїлський, та Йосафат, та царь Едомський. 13 Елисей ж сказав цареві Ізрайлевому: Що між мною й тобою? Іди до пророків отця твого та до пророків матері твоєї. Царь же Ізрайлів каже йому: Чи вже ж Господь скликав сі три царі, щоб їх подати Моабові на поталу? 14 І рече Елисей: Так певно, як живе Господь Саваот, що в його службі стою, коли б я не вважав на Йосафата, царя Юдиного, так на тебе я б не споглянув і не позирнув. 15 Тепер же покличте мені грача на гуслах. І як той дзвонив у струни, найшла на його рука Господня. 16 І він промовив: Тако глаголе Господь: Копайте по сій долині рови за ровами; 17 Так бо глаголе Господь: Не бачити мете ні вітру, ні дощу, а ся долина сповниться водою, так що й ви й скотина ваша пити мете; 18 Та се ще мала річ у Господа: він подасть вам і Моабіїв на поталу, 19 І ви збурите всі утверджені городи й всі головні городи, позрубуєте всі плодющі дерева, позабиваєте всі криничні джерела, й всяке добре поле попсуєте каміннєм. 20 І ось на завтра уранці, о тій добі, як приносять хлібову жертву, ринула разом вода дорогою Едомською, й земля сповнилась водою. 21 Як довідалися ж Моабії, що царі наступають їх воювати, то й скликали всіх, що годились до зброї, та й уставились на гряниці. 22 Уранці ж рано, як сонце заблисло над водою, показалась Моабіям вода червоною наче кров. 23 І гукали вони: Се кров! Певно царі вдарили один на одного та й зробили різанину проміж себе. Нуже тепер на здобич, Моабії! 24 І наближилися до Ізраїлського табору. І вирушили Ізрайлитяне та й ударили на Моабіїв так, що ті кинулись навтеки перед ними; вони ж усе вганяли за ними та й побили Моабіїв. 25 І поруйнували городи, усе ж добре поле попсували, кидаючи кожен чоловік по каменеві, й позабивали всі водяні джерела, та й повирубували все плодюще дерево, так що тільки каміннє осталось в Кир-Харешеті. А пращовики обступили та й зруйнували його. 26 І побачив царь Моабійський, що мусить полягти в бою, й взяв із собою сімсот чоловіка взброєних мечами, щоб пробитись до царя Едомського; та не вдалось їм се. 27 І взяв він свого перворідня, що мав царювати після його, та й приніс його у всепаленнє на мурі. Се роздратувало так Ізраїля, що вони відступились від його та й вернулись у свою землю.