1 Тоді скликав Соломон громадські мужі Ізрайлеві й всі голови в поколіннях, князї Ізраїлських родин, до себе в Ерусалим, щоб перенести скриню завіту Господнього з Давидового города, се є з Сиону. 2 І позбірались до царя Соломона на свято усі Ізрайлитяни в місяці Етанимі, — се семий місяць. 3 І прибули всі громадські мужі Ізрайлеві, й взяли священники скриню, 4 І понесли скриню Господню й намет громадський, з усім святим знарядом, що був у наметі, й несли все священники й левіти. 5 Царь же Соломон і вся громада Ізраїльська, що при йому скупилась, ійшли перед скринею, тим часом як жертвовано воли й вівці, стільки, що не зложити їм і ліку. 6 І внесли священники скриню завіту Господнього на її місце, у Святе Святих під крила херувимів; 7 Бо херувими простирали крила над місцем скрині й прикривали скриню й носила її зверху. 8 А носила були такі довгі, що їх кінці можна було бачити з святині, тільки з надвору не було їх видко. І зостаються вони там по сей день. 9 У скрині ж не було нічого крім двох камяних таблиць, що зложив там Мойсей на Горебі, коли вчинив був Господь завіт із синами Ізрайлевими, як вийшли вони з Египту. 10 Як же повиходили священники із пресвятої святині, сповнила хмара храмину Господню. 11 І не могли священники за хмарою стояти там і служити службу, бо храм Господень сповнився славою Господньою. 12 Тоді промовив Соломон: Господь сказав, що пробувати ме в мраці; 13 Оце ж я построїв дім тобі на пробуток, місце, де ти вовіки жити будеш. 14 І повернув царь лице своє й привітав благословеннєм усю громаду Ізрайлеву, як уся громада Ізрайлева стояла. 15 І промовив: Хвала Господеві, Богу Ізрайлевому, що глаголав устами своїми панотцеві мойму Давидові, й нині справдив те рукою своєю! А глаголав тако: 16 З того часу, як вивів я мій нарід Ізраїля з Египту, не вибрав я города ні в одному з поколінь Ізрайлевих, щоб мені дім збудовано, де перебувало б імя моє, а вибрав Давида, щоб він був над моїм народом Ізраїлем. 17 І було вже в мого паноця на думці збудувати храм іменню Господа, Бога Ізрайлевого; 18 Та Господь сказав панотцеві мойму Давидові: Що задумав єси збудувати храм іменню мойму, се добра в тебе думка, 19 Тільки ж не тобі будувати мені храм, а твойму синові, що вийшов із чересел твоїх, той збудує храм іменню мойму. 20 І справдив Господь слово своє, що виповів, бо я вступив на місце панотця мого Давида, й засів на престолі Ізрайлевому, як обітував Господь, і збудував храм іменню Господа, Бога Ізрайлевого, 21 І приладив місце на скриню, що в ній завіт Господень, зложений ним із батьками нашими, як вивів їх із Египту. 22 І приступив Соломон до жертівника Господнього поперед всієї громади Ізрайлевої, й зняв руки свої ʼд небу, 23 І промовив: Господи, Боже Ізрайлів! нема бога, що був би тобі рівня, ні на небі вгорі, ні на землі внизу. Ти хорониш заповіт і милость слугам твоїм, що ходять перед тобою з усього серця. 24 Ти й кметеві твойму, панотцеві мойму Давидові, додержав того, що обітував йому; що устами твоїми глаголав єси, те сьогодні рукою твоєю довершив єси. 25 Тепер же, ой Господи, Боже Ізрайлів, додерж рабові твойму, мойму панотцеві Давидові, все що обітував єси йому словами: не переведеться у тебе передо мною седючий на престолі Ізрайлевому, аби тільки сини твої дбали на дорозї своїй про те, щоб ходити передо мною тим робом, яким ходив ти. 26 Справди ж, Боже Ізрайлів, обітницю твою, що дав єси рабові твойму Давидові, отцеві мойму! 27 Чи Богові ж бо справді жити на землі? Небо й небо небес тебе не ʼбіймуть, атож би сей храм обняв, що збудовав я тобі? 28 Та зглянься на молитву й благаннє слуги твого, Господи, мій Боже, й почуй взиваннє й мольбу, що раб твій оце тебе вмоляє. 29 Нехай очі твої вночі й у день споглядають на храм сей, на се місце, що про його обітував єси: ймя моє буде там! Ой вислуховуй же молитви, якими раб твій на сьому місці буде молитись! 30 Вислуховуй мольбу слуги твого й народу твого Ізраїля, коли вони будуть молитись на сьому місці. Вислуховуй в місці пробутку твого, на небі, вислуховуй і милосердися! 31 Коли хто провинить ближньому свойму й наложать на його божбу, щоб побожився, й прийде він, щоб поклястись, перед жертівника твого у сьому дому, 32 Тоді вислухай з неба й вчини присуд над слугами твоїми: скарай винного, обернувши справу його на його ж голову, безвинного ж оправди, давши йому по його правді. 33 Коли твій нарід Ізраїль буде звойований ворогом, за те що провинив, відтак же обернуться вони до тебе й узнають імя твоє, та благати муть тебе в сьому дому, 34 Тоді ти почуй з неба й прости гріхи твого народу Ізраїля, й приведи їх назад у ту землю, що наділив єси батькам їх. 35 Коли небо буде замкнене й не крапне дощем за те, що провинять тобі, й коли молитись муть вони на сьому місці й взнають імя твоє й навернуться від провини своєї, бо ти впокорив їх, — 36 Тоді почуй на небі, й прости гріхи слуг твоїх й народу твого Ізраїля, вказавши їм добру путь, щоб нею простували, й пошли дощ на землю твою, що наділив єси народові твойму в наслідню державу. 37 Коли постане голоднеча на землі, чи то помор, коли буде закажений воздух, засуха, ржа, або сарана, або черви, коли тіснити ме ворог у землі його, або буде яка нужда, чи хороба яка, — 38 Усяку молитву, взяке благаннє від якої людини з усього народу твого Ізраїля, коли вони почують горе в серці свойму й простягнуть руки свої до сієї святині, 39 Почуй у небі, в місці пробутку твого, й помилуй; вчини й відплати кожному по заслузї його, так як ти взнаєш серце його, один бо ти знаєш серце всіх синів людських: — 40 Щоб вони страхалися тебе по всі дні, покіль жиють на землі, що наділив єси нашим батькам. 41 Коли ж би чужениця, що не з твого народу Ізраїля, прийшов із далекого краю задля імення твого, — 42 Бо вони чути муть про велике імя твоє, про твою руку потужну й простягнуту правицю, — коли б він прийшов і молився перед сим храмом, 43 То почуй й його з неба, з місця, де престолуєш, і вчини все те, про що покликати ме до тебе чужениця, щоб усі народи на землі взнали ймя твоє, щоб і вони боялись тебе, як нарід твій Ізраїль, та щоб дознались, що ймям твоїм називається храм сей, що я збудував. 44 Коли вийде нарід твій на війну проти ворога свого тим шляхом, яким пошлеш його, й молити меться Господеві, обернувшись проти города, що вибрав єси, й проти храму, що я збудовав іменню твойму, 45 То почуй з неба молитву й благаннє їх і вдовольни їх. 46 Коли вони провинять тобі — бо нема чоловіка без провини, — а ти в гніву подаси їх на поталу ворогові, а той займе їх у полонь і відведе у ворожу землю, чи далеко чи близько, 47 І вони схаменуться в землі, куди зайнято їх у полонь, і навернуться і будуть молитись до тебе у землі їх нашийників і мовлятимуть: Ми провинили, ми безбожні, ми грішні, 48 І коли обернуться до тебе з усього серця й з усієї душі в ворожій землі, куди зайнято їх, і молити муться до тебе, обернувшись до землі, що наділив єси батькам їх, до городу, що вибрав єси й до того дому, що збудував я йменню твойму, 49 Тоді вислухай на небі, в місці пробутку твого, їх молитву й благання і вчини, чого їм треба; 50 І помилуй твій нарід, у чому провинили вони тобі, й прости всі переступи їх проти тебе, й нехай змилосердяться до них ті, що позаймали їх у полонь, і пожалують їх; 51 Бо вони твій нарід і твоє насліддє, що вивів їх єси з Египту, з тієї залізної печі. 52 Нехай (уші й) очі твої будуть отворені на благаннє слуги твого й на молитву народу твого Ізраїля, щоб вислуховувати їх завсіди, коли вони взивати муть до тебе; 53 Бо ти вилучив їх у насліддє собі з усіх народів на землі, як се сказав єси через слугу твого Мойсея, коли виводив єси батьків наших із Египту, Владико Господи! 54 Як докінчив Соломон всі ці молитви й благання до Господа, піднявся він із перед жертівника Господнього, де стояв навколішках із простягнутими у небо руками. 55 І ставши благословив усю громаду Ізраїля грімким голосом сими словами: 56 Благословен Господь, що наділив нарід свій Ізраїля впокоєм, як обітував! Не зосталось марним ні одно слово з усіх величніх обітниць, що дав через раба свого Мойсея. 57 Нехай же буде з нами Бог наш, як він був із нашими батьками. Нехай не покидає нас і не відпихає нас. 58 Нехай прихиляє до себе серце наше, щоб ми ходили путьми його й пильнували заповідей його, установ його й законів його, що заповідав він батькам нашим. 59 І нехай будуть сі слова, що я промовив у молитві перед Господом, близькі Господеві, Богові нашому, в день і в ночі, щоб він подавав усе потрібне слузї свойму і народові свойму Ізраїлеві на всякий день, 60 Щоб усі народи на землі зрозуміли, що Господь є Богом, і ніхто инший; 61 І нехай серце ваше буде неподільно віддане Господу, Богу нашому, щоб ми ходили в установах його і держали заповіді його, як се оце й діється. 62 За сим царь і ввесь Ізраїль принесли жертву перед Господом. 63 І приніс Соломон на мирню жертву Господеві двайцять і дві тисячі волів а сто двайцять тисяч овець. Сим робом освятили храм Господень царь і всі Ізрайлитяне. 64 Того ж дня освятив царь середню часть двора перед храмом Господнім, приносячи там усепалення, й хлібову жертву й товщ на жертву мирню; бо мідяний жертівник, що стояв перед Господом, був надто малий, щоб на йому помістити всепаленнє й хлібову жертву й тук жертви мирньої. 65 І справив Соломон того часу свято й ввесь Ізраїль із ним, — збір величезний, що зійшовся від входу в Етам аж до ріки Египетської, перед Господом, Богом нашим, через сім день і ще сім день, то є через чотирнайцять день. 66 На восьмий же день відпустив Соломон нарід. І благословили вони царя й розійшлись по домівках своїх, радіючи в серці задля всього доброго, що виявив Господь слузї свойму Давидові й народові свойму Ізраїлеві.