1 І надійшло слово Господнє до мене, говорючи: 2 Ійди, скажи голосно в уші дочці Ерусалимській: Так говорить Господь: Я згадую про дружбу в молодощах твоїх, про любов твою, як ти ще була невістою, як пійшла єси за мною в пустиню, в землю незасіяну. 3 Посвячен був Ізраїль Господеві, як первоплід його; хто ні схотів пожерати його, набірався гріха, накликав халепу на себе, говорить Господь. 4 Слухайте ж слова Господнього, доме Яковів і всі родини дому Ізрайлевого! 5 Так говорить Господь: Яку кривду знайшли в мені батьки ваші, що відцурались мене й пійшли за марнотою та й зледащіли? 6 І не сказали собі: Де Господь, що вивів нас із землі Египецької, водив нас по пустині, по землі пустій та бездорожній, по землі образу смертнього, по якій ніхто не ходив, ані жила в ній людина? 7 І я вас увів у землю плодющу, щоб ви живились її вроджаєм і добром її; а ви ввійшли та й зʼогидили землю мою, й зробили гидотою насліддє моє. 8 Священники не питали: Де Господь? і законники не хотіли знати мене; пастирі одпали від мене, а пророки пророкували в імя Баала, і ходили слідом за тими, що не здоліють помагати. 9 Тим то я буду правуватись із вами, говорить Господь, та ще й з дітьми дітей ваших судити мусь. 10 Бо пійдіте лиш на острови Хиттимські та придивітесь, пошліть у Кедар і розпитайте пильно та упевнітесь, чи таке бувало коли там? 11 Чи перемінив коли котрий народ боги свої, хоч то не боги; мій же нарід проміняв славу свою на таке, що не здоліє помогти! 12 Здивуйтеся сьому, небеса, задрожіть і злякайтесь, говорить Господь. 13 Двояке бо ледарство вчинив нарід мій: мене, криницю води живої, покинули, а повирубували собі діраві колодязї, що не держать води. 14 Чи то ж Ізраїль раб, або домівник у раба? Чом же се він зробився невольником? 15 (отсе бо) Зарикали проти його леви, дали голос із себе, і зробили його землю пустинею; городи його пущено на пожар, обезлюджено. 16 Та й сини Мемфиса й Тафни* пообгризали аж тімя у тебе. 17 Чи не тим же наробив ти таке собі, що покинув Господа, Бога твого, тоді, як він був провідником твоїм? 18 А й тепер — за чим тобі дорога в Египет, пити воду з Нилу? або за чим тобі дорога в Ассирию, пити воду з її ріки? 19 Безбожність твоя буде тобі карою, й зрада твоя — докором тобі, щоб ти спізнав і зрозумів, яке се лихо, і як гірка се річ, що ти покинув Господа, Бога твого, й що нема в тебе страху мого, говорить Господь, Бог Саваот. 20 Бо з давних давен ломив я ярмо твоє, розривав ужевки твої, й ти мовляв: не буду служити ідолам; а між тим блудував єси на кожному високому горбі й під кожним гілястим деревом. 21 Я насадив тебе, як добірну виноградину, — як найчистійше насіннє; як же се ти перемінилась у мене в дикий відросток чужої виноградини? 22 Тим то хоч би ти вимилась милом, і вживала багато соли, то безбожність твоя все явна мені, говорить Господь. 23 Як се ти можеш казати: Не поганила я себе, не бігала за Баалом? Подивись на твої сліди в долині; споглянь, що коїла єси, легконога ти верблюдице, крутячись манівцями твоїми, — 24 Ослицю дику, що звикла пустопаш степувати, коли в гарячому бажанні вітер в себе втягає, — хто здоліє впинити? Всі, що її шукають, не втомляться: в її погульньому місяці вони знайдуть її. 25 Здержуй ноги твої, щоб не витоптували обуви, не давай горлу твому томитись спрагою. Ти ж кажеш: Не надійсь, ні! бо я вподобала собі чужих (богів), так і бігати му слідом за ними. 26 Як уловлений злодій буває посоромлений, так осоромив себе дім Ізраїля вкупі з царями своїми, з князями своїми, священниками й пророками своїми, — 27 Ті, що мовляли до деревяного образу: Ти отець мій, а до каменя: Ти зродив мене! повернулись бо вони до мене плечима, а не лицем. Як же бідувати муть, тоді кликати муть: „Устань, рятуй нас!‟ 28 Де ж твої боги, що понароблював собі? нехай вони повстають, коли зможуть помогти тобі в біді твоїй, бо ж скілько в тебе городів, стілько й богів у тебе, Юдо. 29 Чого ж вам перечитись зо мною? ви ж усі согрішили проти мене, — говорить Господь. 30 Шкода було мені побивати синів ваших: кара не врозумила їх; меч ваш пожерав і пророків ваших, як лев вигублюючий. 31 Ой ти роде! послухайте лиш слова Господнього: Чи то ж я та був пустинею Ізрайлеві, або мрячною землею? Чого ж се мої люде говорять: маємо свою волю, не вернемо вже до тебе?! 32 Чи забуває ж коли дівчина свої прикраси, молода княгиня — наряди свої? а нарід мій забув мене — безліч уже днів тому. 33 Як метко ти прямуєш стежками твоїми, шукаючи любови! Ти ж і до проступків скривляла дороги твої. 34 Ба й на полах ув одежі твоїй видко кров безвинних бідолах, що не заставала їх на розбишацтві. 35 А проте таки мовляєш: „невинна я, так певно ж і гнів його одвернеться від мене‟. Оце ж я буду судитись із тобою за те, що кажеш: „Я не согрішила.‟ 36 Про що ж ти много блукаєш, змінюючи путь твою? Ти ж так само заведешся на Египті, як помилилась на Ассириї; 37 І звідти вийдеш, зложивши руки на голову, бо Господь відопхнув тих, що на їх уповала єси, й не пощастить тобі з ними.