1 З очима моїми вчинив я вмову, щоб і не думати про дівицю. 2 Бо й яка ж доля була б мені від Бога з висоти й яке насліддє від Вседержителя з неба? 3 Чи ж не погибель безбожному, й не допуст лиходієві? 4 Та й чи ж не бачив він доріг моїх, — не лічив всі ступні мої? 5 Як я ходив у марноті й неправді, а нога моя квапила до омани, — 6 То нехай зважать мене на вазї правди й Бог розпізнає мою безвинність. 7 Наколи ноги мої схибили з правої путі й серце моє ходило слідом за очима моїми, та коли що небудь нечисте прилипло до рук моїх, 8 Так нехай я сію, а їсть хто иншій, і нехай пагонці мої вирвані будуть із коріннєм. 9 Як до чужої жони коли небудь серце моє загорілось, і я засідавсь зрадливо під дверима в ближнього мого, 10 Так нехай жінка моя жорнить на другого, й нехай другі збиткуються над нею. 11 Се ж бо й гріх і проступок, що під суд підпадає; 12 Се той огонь, що жере аж до загуби, й він усе майно моє викоренив би до щаду. 13 Як би я нехтував право раба чи рабині моєї, коли б вони правувались зо мною, 14 То що б я робив, коли б Бог встав і поглянув на мене, й що б я міг відказати йому? 15 Хиба ж бо не той, що мене збудував в утробі, збудував і його, й однако дав нам образ у матернім лоні? 16 Хиба ж я відказував злиденним у їх просьбі, або томив очі вдові (дожидаючій помочи)? 17 Чи сам же я зʼїдав мій шматок хліба, а не їв з його й сиротина? 18 Та ж він ріс у мене, як у батька, і ще з малку малого мого піклувавсь я вдовою. 19 Як я побачу було кого погибаючого, або без одежі злидаря, що не мав чим прикритись, — 20 Чи ж не благословляли мене стегна його (за одежу), чи ж не обогрівала його вовна з отари моєї? 21 Як на безбатьченка зняв я руку, хоч я знав, що мати му оборону в воротях (на суді), 22 То нехай рамено моє відпаде від плеча, а рука моя відломиться від ліктя, 23 Бо страшна мені була б кара від Бога: я б перед величчю його не устоявся. 24 Не вже ж покладав я в золоті опору мою, або промовляв до скарбу: ти надія моя? 25 Чи ж я тішився моїм статком великим, та що рука моя придбала багато? 26 Дивлячись на сонце, як воно сяє, як той місяць велично пливе, 27 Чи дав я увестись серцю мойму тайкома, та й чи ж цілували уста мої (на їх шану) руку мою? 28 Та ж се був би проступок, підпадаючий під суд, бо тоді відрікся б я Бога Всевишнього. 29 Чи радів я з погибелі ворога мого, або веселився, коли постигло його нещастє? 30 Ні! я ніколи не дав устам моїм волі, грішити, проклинаючи душу його. 31 Чи не говорила ж челядь шатра мого: хто ж не наситився б мясом його? 32 Приходень ніколи не ночував на улиці; двері мої отвирав я всякому, хто мимо проходив. 33 Коли б я робом людським таїв проступки мої, й скривав у грудях хиби мої, 34 То мені страшно було б перед громадою, й погорда краян лякала б мене, й я мовчав би та й не виходив за двері. 35 О, коли б то хтось переслухав мене! Се моє бажаннє, щоб Вседержитель дав відповідь мені, а оборонник мій все те списав! 36 Я носив би той запис на плечах моїх, і вкладав собі, як вінець; 37 Я б виявив йому кожний ступінь мій, а наближався б до його*, мов до князя. 38 Коли поле моє проти мене кричало, і загони його на мене нарікали; 39 Коли їв я вроджай його та й не віддячив за його, й томив життє робітників, 40 То нехай замість пшениці росте в мене осетий, а замість ячменю — кукіль! І скінчились слова Йовові.