1 Глядіть, яку любов дав нам Отець, щоб ми діти Божі звались. Тим то не знає нас світ, що не пізнав Його. 2 Любі, ми тепер діти Божі; та ще не явилось, що ми будемо; знаємо ж, що, коли явить ся, подібні Йому будемо, бо побачимо Його, яко ж єсть. 3 І всякий, що має сю надію на Нього, очищує себе, яко і Він чистий. 4 Кожен, хто робить гріх, робить також беззаконнє, і гріх єсть беззаконнє. 5 Знаєте ж, що Він явив ся, щоб гріхи наші взяти, і що гріха нема у Ньому. 6 Кожен, хто у Ньому пробуває, не грішить; кожен, хто грішить, не бачив Його, ні пізнав Його. 7 Діточки, нехай ніхто вас не обманює: хто робить правду, той праведний, яко ж Він праведний, 8 хто робить гріх, той від диявола, бо від почину диявол грішить. На се явив ся Син Божий, щоб зруйновати діла диявола. 9 Кожен, хто родив ся з Бога, гріха не робить, бо насіннє Його в ньому пробуває; і не може грішити, бо він з Бога родив ся. 10 По сьому явні діти Божі, і діти дияволські. Кожен, хто не робить правди, не від Бога, так само й хто не любить брата свого. 11 Се бо віщаннє, котре ви чули від почину, щоб ми любили один одного, 12 не яко ж Каїн, що від лихого був, і забив брата свого; та й за що забив його? тому, що діла його лихі були, а (діла) брата його праведні. 13 Не дивуйтесь, брати мої, коли ненавидить вас світ. 14 Ми знаєм, що перейшли від смерти у життє, бо любимо братів; хто не любить брата, пробуває в смерті. 15 Кожен, хто ненавидить брата свого, той чоловікогубець; а ви знаєте, що жоден чоловікогубець не має життя вічнього, в ньому пробуваючого. 16 У сьому пізнали ми любов, що Він за нас душу свою положив; і ми повинні за братів душі класти. 17 Хто ж має прожиток у світі, і видить брата свого, що в потребі, та й зачинить серце своє перед ним, то як любов Божа пробуває у ньому? 18 Діточки мої, не любім словом, ані язиком, а ділом і правдою. 19 І по сьому пізнаємо, що ми від правди, і перед Ним втихомирюєм серця наші; 20 бо коли винує нас серце, (то о скільки більше Бог); бо більший Бог, ніж серце наше, і знає все. 21 Любі, коли серце наше не винує нас, одвагу маєм перед Богом, 22 і, коли що просимо, приймаємо від Нього, бо хоронимо заповіді Його, і угодне перед Ним робимо. 23 А се заповідь Його, щоб вірували в імя Сина Його Ісуса Христа, й любили один одного, яко ж і дав заповідь нам. 24 І, хто хоронить заповіді Його, у тому Він пробуває, а той в Ньому. І по сьому пізнаємо, що пробуває в нас, — по Духові, котрого дав нам.