1 А тепер слухай, кметю мій, Якове й вибраний мій, Ізраїлю. 2 Так говорить Господь, що тебе вибрав і зʼобразовав, та допомагав тобі, відколи мати на світ народила: Не бійся, мій кметю Якове, любий, вибраний Ізраїлю; 3 Я бо вилию води на жадібне, пущу потоки на те, що висхло; вилию духа мого на твоє насіннє, й благословеннє моє на твоє потомство. 4 І будуть рости, як би в зільнику, як верба над водою. 5 Один скаже: Я — Господень, назве себе імям Якова, а инший напише своєю рукою: Я — Господень, і прізве себе імям Ізраїля. 6 Се глаголе Господь, царь Ізрайлів, і його відкупитель, Господь сил: Я первий, я й останній; крім мене нема Бога. 7 Хто ж бо рівня мені? нехай виступить, скаже й за порядком розповість усе з того часу, як я сотворив людей в давнину, та нехай звістить, що постане, що буде. 8 Не бійтесь і не лякайтесь. Хиба ж я з давна не вістив, не прорікав вам? Ви свідки мої. Чи ж є ще Бог крім мене? Ні, нема иншої твердині; я ніякої не знаю. 9 Ті, що роблять боги — всі вони ледачі; а найлюбійші їм не приносять ніякої користі; на се вони самі собі свідками. Вони нічого не бачать і не розуміють, тим то вони й осоромляться. 10 Хто зробив бога й вилив ідола, що з його хісна нема? 11 Всі спільники в тому окриються соромом, бо й самі містеці — вони ж ізміж людей; нехай би всі зібрались і стали; вони злякаються й застидаються. 12 Коваль робить із заліза сокиру при огні з вугля; та при тому оброблює й його*, й працює над ним сильною рукою, а з голоду аж упадає на силах; не пє води, з утоми вмліває. 13 Тесля, шнур напявши, значить міру; гострим знарядом обзначує дерево; потім оброблює його стругом та заокруглює, і так витворює подобину людини гарного виду, щоб уставити його в домі. 14 Він зрубує собі кедри, бере дуба, чи сосну, що йому в дуброві знадобляться, або ясеня, що самий його насадив, а дощик зростив; 15 Се служить йому за топливо й про огріток, запалює огонь і пече хліб собі. Та з того ж самого вироблює він і бога й бє перед ним поклони; вироблює ідола, й припадає перед ним навколішки. 16 Частину він спалить ув огні; при другий частині пече печеню й їсть до ситу та гріється, й приговорює: добре я загрівся, почув тепло від огню. 17 А з останку дров робить собі бога, ідола свого; бє поклони перед ним, припадає ниць перед ним, молиться до його й говорить: Спаси мене, бо ти бог мій! 18 Не знають бо й не бачать, бо їм очі затулено, щоб сліпом сліпували, й однято розум. 19 І не візьме собі такий до серця, нема в його стілько знання й розуму, щоб собі сказати: Та ж половину з того спалив я в огні, а на жарі спік хліб та печеню і зʼїв те; хиба ж тепер із останку зроблю собі гидоту? Хиба стану бити поклони перед поліном? 20 Він уганяє за порохом, серце завело його на манівці, і тяжко йому приходиться, визволити душу свою й сказати; а може се омана в правиці моїй? 21 Згадай про се, Якове й Ізраїлю, ти ж бо — раб мій; я тебе приспособив собі; ти слуга мій, Ізраїлю; не забувай же про мене! 22 Розжену, мов туман, твої беззаконня, мов ту хмару, — гріхи твої. 23 Звеселітеся ж, ви, небеса, про Господнє діло; викликайте, глибині земні; зашуміте радісно, ви гори з гаями й борами своїми; відкупив бо Господь Якова й прославиться в Ізраїлі. 24 От, що говорить Господь, що викупив тебе та приспособив тебе з малку, з лоня матірнього: Я — Господь: я сотворив усе; я один розпростер небеса й своєю силою утвердив землю; 25 Я обертаю в ніщо ворожбу віщунів льживих; відкриваю безглузддє чарівників; прогоню в зад тих мудреців, і виявлюю, що все знаннє їх — дурощі; 26 Я розбуджую слово у слуги мого; я се чиню, що віщування посланців моїх вірно спевняються; се я говорю Ерусалимові: Ти знов заселишся, а містам Юдиним: Ви будете одбудовані й розвалища ваші я відстановлю; 27 Я велю глибені: зʼсякни, й ріки твої я висушу; 28 Я скажу Кирові: Мій пастирю, й вволить він волю мою, та й скаже Ерусалимові: будеш одбудований, а храму: будеш знов построєний!