1 Приступіте, народи, слухайте й вважайте, люде! Нехай чує земля й уся повнота її, вселенна й усе, що вона зродила! 2 Загорівсь бо гнів Господень на всі народи, й досада його — на всю многоту їх. Він наложив на їх проклін, передав їх на заріз; 3 Щоб їх повбивано й порозкидано; трупи їх щоб гноєм узялись, та щоб гори від крові їх розмоклись. 4 І зотліє все військо небесне*, й небо звинеться, мов звиток книжний†, і військо його поспадає, як лист із лози виноградної спадає, та як зовялий лист із смокви. 5 Бо, наче упився (досадою), меч мій на небі; і ось, він сходить тепер суддею на Едом‡, і на народи, що на них я проклін наложив. 6 Меч Господень пересякне кровю, потучніє від жиру, від крові з баранів та козлів, від їх почнього туку; в Босорі§ справить Бог сю жертву й велику різанину в землі Едома. 7 Буйволи впадуть з ними, телята з волами, земля впється їх кровю, й порох від тука стучніє. 8 Бо надходить день Божої пімсти, час відплати за Сиона. 9 Ріки його візьмуться смолою, а порох у йому — сіркою, і стане земля в йому горіющою смолою; 10 І ні в день, ні в ночі не вгасати ме, вічно буде підніматись дим із неї, та й від роду до роду лежати ме степом безплідним; по віки вічні ніхто не ходити ме по ній. 11 Пеликан з їжаком заволодіють нею, та пугач з вороном оселяться на ній, і протягнуть, неначе, по ній шнур до спустошення й вагу, щоб у ніщо її обернути. 12 Нікого не буде з тих значніх, що їх за царів вибірали, і всі князї їх будуть — нічо. 13 І позаростають двори її тернівками; кропивою та бодяками — твердині її; будуть жити в ній шакалі, а струсі гнізда собі мостити. 14 І коти дикі будуть із шакалями там зустрічатись, а рогаті духи один із одним перекликатись; там нічна мара буде оддихати, і знайде собі впокій. 15 Там крилата гадюка гніздитися буде на яйцях, виводити ме діти й під себе збірати, та й яструби будуть там збіратись один до одного. 16 Відшукайте колись в (сій) книзї Господній та прочитайте; ні одно із сього не залишить прийти, та й не переміниться одно другим. Його бо самого уста се повеліли, й його самого дух збере їх. 17 Сам він кидав їм жереб, і його рука розділила їм її під міру; по віки будуть вони володіти нею, від роду й до роду жити муть на ній.