1 Ще одно лихо бачив я під сонцем, а його не трохи між людьми: 2 Буває такий чоловяга, що Бог дає йому достатки, скарби й честь, та й не знає душа його недостачі в нічому, чого бажає, та не дав йому Бог розуму, хіснуватись тим, а чужий тим користуєсь; се марнота, се сумна річ! 3 Коли б у такого чоловіка була ціла сотня дітей, і він жив літа многі, — та й ще умножились дні життя його, а як душа його не втішається добром, та не було б йому й похорону, то я скажу: щасливший над його плод, перед часом народжений; 4 Сей бо нагло прийшов та й відійшов у темряву, й не знане імя його; 5 Він навіть не видів і не знав сонця і він спокійнійший, ніж той. 6 А той, хоч би прожив дві тисячі років, не веселившись добром своїм, — хиба ж не все пійде в однакове місце? 7 Вся праця в людини — для її рота, а душа її не насичуєсь. 8 Чим же переважує розумний дурного? або такий тихий, що вміє обходитись із людьми? 9 Однакже лучше бачити перед очима, ніж тільки жадати. І тут марнота та й утома духа. 10 Що є на світі, тому дано імя, й знають, що се — чоловік та й що годі йому правуватись із дужчим. 11 Багато таких річей, що прибільшують марноту; та що лучше чоловікові? 12 Хто ж знає, що добре про чоловіка в часі марного життя його, що проходить, як тінь? І хто скаже йому, що буде послі його під сонцем?