1 Прихилітесь небеса, я промовляти буду; слухай і ти, земле, слова з уст моїх! 2 Нехай же, як дощ, лється наука моя, як роса промова моя, як рісні краплі на траву, як буйний дощ на билину. 3 Бо імя Господа прославляти буду: Воздайте славу Богові нашому! 4 Він скеля: діла його звершені; всі бо дороги його справедливі. Він Бог вірний і без омани, справедливий і правдивий! 5 Та вони зледащіли; се кодло, що перевернулось і спроневірилось соромними вчинками, від котрих далекі сини його. 6 О безрозумний і безглуздий народе! Так то оддячуєш ти Господеві? Чи не він же твій батько, що сотворив тебе? Він сотворив тебе, і зготовив все для тебе. 7 Спогадай но давні давна, подумай про літа від роду до роду; розпитай у батька твого, і він звістить тобі, в людей старих твоїх, і вони розкажуть тобі! 8 Як Всевишній наділяв насліддє народам, як розділював синів людських, тоді визначив гряниці по лічбі синів Ізраїля. 9 Бо пай Господа нарід його; Яков уділ насліддя його. 10 Він знайшов його в пустині, в степу безлюдному і дикому; він охоронив його, пильнував його, і беріг його як зїниці ока свого. 11 Як орел визиває гніздо своє, і над орлятами ширяє, крила свої простирає, бере, і несе їх на широких крилах своїх; 12 Так виводив його Господь сам, і не бувало з ним чужого бога. 13 Водив його по горах землі і кормив його плодами поля; і дав йому ссати мед по скелях і цідити олію по креминистих горах; 14 Кормив його маслом коровеним і молоком овечим, і туком годованих овець і баранів Базанських і козлів, і ядерним зерном пшениці; ти пив добірне вино, кров виноградню. 15 І потовстів праведник та й став буяти; ти став товстий, грубий, жирний! І покинув він Бога, що сотворив його, і став гордувати скельою спасення свого. 16 Дразнили його чужими богами а гидотами приводили його до гніву. 17 Вони приносили жертву бісам а не Богу, богам, що не знали їх досі, новим, що тільки позаводено їх, яких батьки ваші не шанували. 18 А про скелю, що появила тебе на світ, ти не дбав і забув про Бога, що сотворив тебе. 19 І побачив се Господь, та й відопхнув їх в гніві над синами своїми і дочками своїми. 20 І промовив він: Заховаю лице моє від них, побачу я, як конець їх буде; вони бо кодло зовсім зледащіле, діти, в яких нема вірності. 21 Вони завдали мені жалю своїм Не-Богом, розгнівили мене своїми марностями: тим то завдам і я їм жалю ненародом, народом безумним завдам їм горя. 22 Запалав бо мій гнів і горіти ме аж до дна підземної пропасті, і пожере він землю і плоди її, і попалить основини гір. 23 Згромаджу на них всі нещастя та й оберну всі стріли мої на них. 24 Як гинути муть з голоду, і як пожирати ме їх горячка і люта чума, пішлю на них ще зуби диких зьвірів, і їдь гадюк. 25 По улицях буде гострий меч губити, а в домівках страх побивати: і пареня і дівицю і немовлятко і старця. 26 Я сказав би: Розсію їх і зроблю конець їх памяті між людьми! 27 Коли б не пиха ворогів їх, та коли б вороги їх, побачивши се, не мовляли: Не Господь зробив все се, а потужна рука наша! 28 Се народ, для якого нема ради; нема там розуму між ними. 29 Коли б то був у них розум, то зрозуміли б вони, який конець їм буде! 30 Як же би міг один чоловік гнати тисячу, а двох їх десять тисячі люда, як би Господь, їх скеля, не передав їх і не віддав їх в руки? 31 Бо не така їх скеля, як наша скеля: так судять самі вороги наші. 32 Бо виноград їх від винограду Содомського та з поля Гоморського; ягоди їх їдовиті ягоди, гіркі їх грона. 33 Вино їх се їдь гадюча і погибельна отрута змієва. 34 Хиба се не сховане в мене, не запечатане в коморах моїх? 35 Моя пімста і відплата буде того часу, як ноги їх хитати муться; день бо погибелі їх близько, а що чикає їх, те вже постигає їх. 36 Но Господь судити ме нарід свій і змилосердується над рабами своїми, як побачить, що поникла їх сила, і не стало ні невольника ні вільного. 37 І скаже він: Де ж боги їх, скеля, що на неї вповали, 38 Де вони, що поїдали тук жертов їх заколюваних, і пили вино, жертву їх ливну? Нехай встануть і поможуть вам, нехай будуть вам охороною. 39 Подивітесь тепер, що я, се я, що стою, і нема Бога кромі мене! Я вбиваю і оживляю, я задаю рани і сціляю; і нема нікого, хто б спас із руки моєї! 40 Бо я підіймаю руку мою до неба і кажу вам: Я живу вічно! 41 Як вигострю блискучого меча мого і рука моя на суд підніметься, то відомщу ворогам моїм і відплачу ненавидникам моїм. 42 Стріли мої напою кровю, а меча мого нагодую тілом — кровю побитих і бранців і головами князїв ворога. 43 Веселітесь, народи, з його народом! Він бо помстить кров рабів своїх, відомстить ворогам своїм, а землі своїй, народові свому, простить. 44 І прийшов Мойсей і промовляв усі слова сієї пісні, щоб чув нарід, він і Йозей Нуненко. 45 І як скіньчив Мойсей промовляти всі ті слова до всього Ізраїля, тоді сказав ще до них: 46 Прийміть же до вашого серця всі слова, що їх свідкую між вами сьогодні, щоб ви заповідали їх синам вашим, а вони вбачали і сповняли всі слова закону сього. 47 Се бо не пусте слово про вас, а життє ваше; і сим словом ви продовжите дні у землі, куди ійдете через Йордань, щоб заняти її. 48 Того ж самого дня промовив Господь до Мойсея словами: 49 Вийди на сі гори Абарим, на гору Небо, що в землі Моабській, проти Єрихону, і подивись на Канаан землю, що я даю в державу синам Ізрайлевим; 50 І ти вмреш на горі, що вийдеш на неї, та й прилучишся до свого народу; так як Арон, брат твій, вмер на горі Гор та й прилучивсь до народу свого; 51 Се ж за те, що ви согрішили проти мене серед синів Ізрайлевих над водами Мерива-Кадес, у Зин степу за те, що не явили святості моєї серед синів Ізрайлевих. Тим же то бачити меш перед собою землю, та не прийдеш до неї, до землі тієї, що наділяю синам Ізрайлевим.