КНИГА ЕККЛЕЗІАСТА  
АБО  
ПРОПОВІДНИКА.   
1
1 Слова речника, сина Давидового, царя Ерусалимського:  
2 Марна марнота! говорить речник; марнота над марнотами, — все марне!  
3 Що за хосен чоловікові з усієї працї його, що він працює під сонцем?  
4 Рід проходить і рід приходить, тільки земля стоїть собі вовіки.  
5 Сонце сходить, сонце й заходить, та й квапить знов до того місця, де має сходити.  
6 Вітер повіє на полуднє, потім поверне ʼд півночі; знай, крутиться навкруги, та й вертається туди, звідки взявся.  
7 Усї ріки течуть у море, та й море не переповнюєсь, і туди, звідки взялись, вони неначе вертаються, щоб знов текти.  
8 Всї річі трудні; не може чоловік всього висловити; не насититься око, дивлячись, не наповниться ухо, слухаючи.  
9 Що було колись, те буде й знов, і що дїялось, те й дїяти меться, й нема нового нїчого під сонцем.  
10 Станеться часом дещо, про що люде кажуть: Ось новина! так воно давно вже бувало за попередніх часів.  
11 Нема спомину про старовину; так само й потомство не держати ме в памятї того, що колись постане.  
12 Я, проповідник-речник, царював над Ізраїлем в Ерусалимі;  
13 І віддався цїлим серцем тому, щоб слїдити та мудро вивідувати все, що дїється під сонцем. Тяжка се праця, що її дав Бог людям, щоб нею займались!  
14 Видав я все, що робиться під сонцем: — що ж? усе марнота й мука для духа.  
15 Криве не буде простим, а чого нема, те нї-що й рахувати.  
16 Я говорив в мойму серцї: Ось я став великим, і придбав більш мудростї, нїж усї ті, що царювали поперед мене в Ерусалимі, й серце моє бачило багато мудростї й знання.  
17 І направив я свого духа на те, щоб спізнати, що се таке мудрість, і що таке безумність та дурнота; та пересьвідчився, що й се томить духа;  
18 Бо в кого більш мудростї, в того більш і смутку; й хто прибільшує знаннє, — прибільшує й гризоти.