1 Приближували ся ж до Него всї митники й грішники, слухати Його. 2 І нарекали Фарисеї та письменники, кажучи: Що сей грішників приймає і їсть із ними. 3 Сказав же до них приповість сю, глаголючи: 4 Которий чоловік з вас, мавши сотню овечок, та загубивши одну з них, не зоставить девятьдесять і девять у степу, та не пійде за загубленою, доки знайде її? 5 А знайшовши, положить на плечі собі, радїючи. 6 І, прийшовши до дому, скликає другів та сусїд, кажучи їм: Радуйтесь зо мною, бо я знайшов овечку мою загублену. 7 Глаголю вам, що оттак радість буде на небі над одним грішником каючим ся, більше нїж над девятьдесять і девятьма праведниками, котрим не треба покаяння. 8 Або котора жінка, мавши десять драхім, коли згубить драхму одну, не сьвітить сьвітла, та не вимітає хати, та не шукає пильно, доки знайде? 9 А знайшовши кличе подруг та сусїдок, кажучи: Радуйтесь зо мною, бо я знайшла драхму, що була згубила. 10 Так, глаголю вам, радість буде перед ангелами Божими над одним грішником каючим ся. 11 Рече ж: Один чоловік мав два сини, 12 і сказав молодший з них батькові: Отче, дай менї частину маєтку, що впадає менї. І роздїлив їм прожиток. 13 І не по многих днях, зібравши все молодший син, відʼїхав у землю далеку, та й протратив там маєток свій, живучи блудно. 14 Як же проїв усе, настала голоднеча велика в землї тій; і почав він терпіти недостаток. 15 І пійшовши пристав до одного з міщан землї тієї; і післав той його на поля свої пасти свинї. 16 І бажав він сповнити живіт свій лушпиннєм, що їли свинї, та й нїхто не давав йому. 17 Опамятавшись же, сказав: Скільки наймитів у батька мого надто мають хлїба! я ж голодом погибаю. 18 Уставши, пійду до батька мого, й скажу йому: Отче, згрішив я на небо й перед тобою, 19 і вже недостоєн зватись сином твоїм; прийми мене як одного з наймитів твоїх. 20 І вставши пійшов до батька свого. Ще ж він далеко був, побачив його батько його, й змилосердивсь, і побігши упав на шию йому, й поцїлував його. 21 Каже ж йому син: Отче, згрішив я на небо й перед тобою, і вже не достоєн зватись сином твоїм. 22 Каже ж батько до слуг своїх: принесїть шату найпершу та й одягнїть його; й дайте перстень на руку йому, й чоботи на ноги; 23 і, привівши теля годоване, заколїть і ївши веселїмось: 24 бо сей син мій мертвий був, та й ожив; згинув був, та й знайшов ся. І почали веселитись. 25 Був же син його старший на полї, і, як ідучи зближавсь до господи, почув сьпіви да танцї. 26 І покликавши одного з слуг, питав, що б се було таке. 27 Той же каже йому: Що брат твій прийшов, і заколов батько твій теля годоване, що здорового його прийняв. 28 Розсердив ся ж і не схотїв увійти. Оце ж батько його вийшовши просив його. 29 Він же, озвавшись, рече батькові: Ось стільки лїт служу тобі, й нїколи заповідї твоєї не переступив, та й нїколи менї не дав єси козеняти, щоб з приятелями моїми повеселитись; 30 як же син твій сей, проївши свій прожиток з блудницями, прийшов, заколов єси йому теля годоване. 31 Він же рече йому: Дитино, ти все зо мною єси, і все, що моє, твоє; 32 веселити ж ся і радувати ся треба було, що брат твій сей мертвий був, та й ожив, і згинув був, та й знайшов ся.