1 І відповів Йов і сказав: 2 Правда! я знаю, що так; але як оправдаєсь чоловік перед Богом? 3 А хоч би схотїв стати з ним на прю, то з тисячі й на одно не зʼумів би одказати. 4 Він серцем премудрий і великий силою; хто проти його вставав та й бував зʼупокоєн? 5 Він переносить гори й не пізнають їх; він перевертає їх в гнїву свойму; 6 Він рушає землю з її місця, і стовпи її колихаються; 7 Скаже сонцеві, — і не зійде, й на звізди печать покладає. 8 Він самий напинає небеса й ходить по валах морських. 9 Він і Ведмедя саздав, Орийон і Плеяди, й зорі скриті на полуднї; 10 Творить великі дива, недовідні, безлїчні. 11 Ось, він перейде попри мене, й не побачу його; промайне, й не замічу його. 12 Візьме, та хто заборонить йому? Хто скаже йому: що се ти робиш? 13 Коли Бог не одверне гнїву свого, впадуть перед ним володарі горді; 14 Як же менї відказувати йому та прибірати слова проти його? 15 Хоч би я й прав був, озиватись не буду, а вмоляти му суддю мого. 16 Як би я покликнув, а він відповів менї, то я не поняв би віри, що мій голос вислухав той, 17 Що в хуртовинї мене поражає, й без вини мої рани намножує, 18 Та не дає менї спокійно й відотхнути, а без міри годує мене горем. 19 Коли питати про силу, то він один могучий; коли же про суд, та хто зведе мене з ним? 20 Буду я оправдуватись, то самі мої уста обвинуватять мене; як я безвинний, то він вину в менї знайде. 21 Так! я не винен; байдуже менї жити; нїзащо менї життє. 22 Все одно; тим то й сказав я, що він (як схоче) губить безвинного й беззаконного. 23 Як того вбиває одразу бичем, то з муки невинних сміється. 24 Земля оддана в руки безбожникам; він слїпить очі суддям її. А коли не він, то хто ж инший? 25 Днї мої хутші од гонця, — мчаться, не бачивши долї; 26 Мчаться, мов човни легкі, мов орел, що кидаєсь на здобич. 27 Як я скажу собі: забуду жалощі мої, виясню мій хмурий вид, підбодрю моє серце, 28 То знов муки мої лякають мене, знаю бо, що не признаєш мене безвинним; 29 А скоро я винуватий, так чого надармо й силкуватись? 30 Хоч би я й снїгом обмивсь і найчистїйше очистив руки мої, 31 То й тодї ти трутиш мене в багно, та й одежа моя буде мною гидитись. 32 Він бо не людина, як я, щоб я міг одповідати йому й йти вкупі з ним на суд! 33 І проміж нас нїякий посередник не стане, щоб положив руку на нас обох. 34 Нехай же відверне він від мене бича свого, й страх його нехай не лякає мене, — 35 А тодї я говорити му й не збоюсь його, бо я сам собою не такий.