1 Марна се була б надїя, (його спіймати); тільки спогляне на тебе, так і помертвієш. 2 Нема такого відважного, хто б посьмів непокоїти його, (хиба тільки я, бо) хто може остоятись перед лицем моїм? 3 Хто менї що дав уперед, щоб я мав віддавати йому? все що є скрізь під небом, все воно моє! 4 Не замовчу й про члени його, про силу й красну будову його! 5 Хто зможе зняти верхню одежу з його, або хто наближиться до подвійних челюстий його? 6 Хто ворота в його в пелцї відчинив би? Круг зубів його — страх-трепет, кругом зубів його страх! 7 Крепкі щити (тїло) його — се красота: вони сковані до купи лускою, неначе печаткою твердою; 8 Одна до одної прилягає так тїсно, що не пройде й воздух проміж них; 9 Одна на другій лежить щільно, щеплені й не розлїплюються. 10 Чхне він — аж заблисне, а очі в його, мов війки в ранньої зорі; 11 З пельки в його виходять, неначе поломє, вискакують огняні искри. 12 З ніздер дим димить, як із кипячого горшка або казана. 13 Подихом він роздуває (мов) у кузнї вуголь, а з пащі в його виходить поломє. 14 Сила ж в його в шиї, а вперід його страх. 15 Все мясне в його тїлї, мов злите з собою твердо, (від нїчого) не дрогне. 16 Серце в його тверде, наче камінь, збите в купу, мов спід у жорнах. 17 Як метнеться він, невміраки в страсї, зомлївають із переляку. 18 Меч, що вдарить його, одскочить, не вдїє нїчо нї спис, нї стріли нї панцир. 19 Залїзо йому — солома, мідь — трюхле дерево. 20 Дочка (стріла) лука не оберне його до втечі, а каміннє з пращі — се йому полова. 21 Друк — у його бадиллє, а як свисне дарда, він осьміхнеться. 22 Каменюки під ним гострі, а він лежить на зубъї в грязї. 23 Глибиня кипить під ним, мов у казанї, а вода морська — неначе кипуче мастило. 24 За собою стежку сьвітлу (в водї) зоставляє; глибінь (від піни), як би посивіла. 25 Рівнї він на землї не має; він сотворений, щоби не боятись. 26 Згорда вниз на все високе він позирає; усїм гордим він гордує й над ним царює.