1 Горе вам, байдужнім на Сионї, що вповаєте на гору Самарийську, ви, що пійшли в гору понад людом, і що до вас Ізраїль приходить! 2 Ійдїте лиш в Калне та подивітесь, а звідти перейдїть у Емат Великий, та ще спустїтесь у Гет Филистійський: Чи лучше ж там, анїж у вас у царстві? Чи більше займище їх, анїж займище ваше? 3 Ви, що біда здається вам далека, й змагаєте до того, щоб запанувало насильство, — 4 Ви, що вилежуєтесь на ложах із слонової костї, та випещуєтесь на постелях ваших; що їсте вибрані ягнята з отари, а телята з найситших пасовищ, 5 Що сьпіваєте під гуслі, думаючи, що ви Давидові у псальмосьпіві рівня, 6 Що пєте з чаш вино, мажетесь мастьми дорогими, а не маєте спожалїння над недолею Йосифовою! 7 За те ж вони тепер у неволю на чолї перед полонянами пійдуть, та й скінчаться веселощі випещених. 8 Самим собою поклявся Господь Бог, та й так говорить Господь Бог Саваот: Ненавидна менї Яковова гординя, його палатами я гордую, і віддам на поталу столицю з усїм, що там буде. 9 І коли де в якому домі зберуться десяток, то й вони погинуть. 10 І прийде родич, щоб повиносити костї їх із дому, й запитається в того, що ще зостався в хатї: чи ще хто є в тебе? Той відкаже: Нема вже нїкого. А сей скаже: Не говори більше, бо не годилось би споминати імя Господнє. 11 Бо, бач, Господь прикаже й покарає більший будинок розпадом, а менший будинок — розпуклинами. 12 Чи ж конї бігають по скелях? чи волами мож би їх орати? А ви тим часом обертаєте правосуд ув отруту, а плід справедливостї — в гіркий полин, — 13 Ви, що втїшаєтесь марнотою, та мовляєте: Хиба ми не нашою силою здобували свою могутність? 14 Ось, я, говорить Господь Бог Саваот, підійму на вас, роде Ізрайлїв, нарід та й будуть вас тїснити од ввіходу в Емат та й до ріки в пустинї.